Серед машиністів «Монте-Небліни» знайшовся один — доброзичливий інженер з Белема, — який далеко за північ, перекрикуючи гуркіт дизеля, називав безсонному пасажирові португальські назви вентилів, голівок циліндра та генераторів, що працюють на важкому паливі, і коли той точно їх повторював, вдячно плескав його по плечах.
Якщо вахта випадала спокійна, цей машиніст брав пасажира в контрольний обхід коридором грібного валу; вони йшли уздовж сталевої колони, що оберталася, до того місця, де зовсім поруч гримів грібний гвинт, і назад у дику спеку, до голівок циліндрів; інженер показував Берінгу, де вимірюють температуру опорних підшипників, як можна визначити рівень охолоджувальної води та мастила, відрегулювати наддув та знизити тиск у вихлопному котлі, і викрикував про всі свої дії, а Берінг, обливаючись потом, повторював його слова, так само гучно.
Якось раз після такої ночі, піднявшись на палубу перепочити, він осліпнув від яскравого ранкового сонця, а коли очі звикли до світла, то зникли, відтріпотіли геть не тільки світло-зелені та помаранчево-червоні плями, а й дещо темніше — тіні, чорні кулі. Синява неба стала бездоганною.
У печерах, коридорах і тунелях машинного відділення потьмянілості в полі його зору легко й непримітно губилися — тіні серед багатьох тіней. Але тут? Серед цієї синяви? У цьому світлі. Моррісон мав рацію! Берінг підвів голову — на безхмарному небі пливли найтонші павутинки, скляні мікрошрами, і ніщо більше не заважало цьому великому світлу, не затьмарювало його погляду.
Коли він рано-вранці повернувся до каюти, Амбрас, як завжди, уже кудись пішов; може, він був коло якірної лебідки в носовій частині, де він часто годинами просиджував на самоті, захищений від вітру фальшбортом, може, в їдальні, а може, глибоко в трюмі, біля моорського заліза. Крізь відчинений ілюмінатор віяло подихом моря. Але оскільки Берінгові цього разу хазяїн не заважав ані своєю присутністю, ані своїм болем, Берінг скочив до свого ліжка й заснув, але прокинувся не як зазвичай перед полуднем, а набагато пізніше, коли вже швидко насувалися тропічні сутінки: поки він позіхнув, потягнувся і відкинув з чола сплутане волосся, в ілюмінаторі вже зійшли зірки.
Лілі.
Перша думка Берінга після цього дня без сновидінь була про Лілі. Вона відвела його до Моррісона. Вона відштовхнула його і вилаяла, а можливо, ще й ненавиділа, точно так само як він ненавидів її там, нагорі, серед карстових проваль. Але вона відвела його до Моррісона. І Моррісон, як виявилось, мав слушність. Один-єдиний знак… якби ж вона зараз дала йому один-єдиний знак: іди сюди… він би пішов. Ризикнув би ще раз підійти до неї.
Але каюта Лілі була порожньою. А в їдальні акордеоніст співав якусь бравурну пісню, під яку танцювали дві пари, через хитавицю іноді збиваючись із такту. І торгівець з Порту-Алегрі, що сидів за столом поряд з Амбрасом, казав: «Красива, мов бразилійка…» Але він мав на увазі не Лілі, а велику, натуральної величини, статую Діви Марії, яка лежала в трюмі, закутана в деревну вату й папір; сорок сім ящиків, говорив гендляр, сорок сім ящиків, повних фігур ангелів та святих, князів, мучеників, полководців, розп'ятих та спасителів з руїн Центральної Європи, все куплене за приємною ціною і попливе до рук багатих фазендейро, колекціонерів та фабрикантів, роз'їдеться по всій країні, від Ріу-Гранді-ду-Сул до Мінас-Жерайса, навіть далеко на північ до Байї та Пернамбуку! Ґешефт майбутнього. У зонах і нічийних землях на Дунаї та Рейні ці герої та святі здатні допомогти хіба що тими грошима, які за них дає ринок. Еміграція, сказав торгівець, еміграція… більше там нічого робити; у його сім'ї, наприклад, тільки емігранти дечого й досягли.
Лілі?
Ані Амбрас, ані купець не бачили її зранку. У деякі дні вона взагалі не з'являлася в їдальні, їла у себе в каюті або деінде, а якщо приходила до їдальні чи до кімнати для курців, то рідко сиділа з моорцями, частіше з бразильцями — з туристами на шляху додому, які вижили після пригод у воєнних пустелях Європи, або з бізнесменами та «мисливцями за головами», які шукали в зонах робочу силу, нові ринки збуту та всякий корисний мотлох. Словник і мапа Бразилії завжди були в Лілі напохваті, і поступово вона встигла посидіти майже за всіма столиками маленького товариства пасажирів «Монте-Небліни» і давно почала говорити з ними португальською, в тому числі й з купцем з Порту-Алегрі, який точно зрозумів би навіть моорський діалект.