У жодному з кар'єрів фазенди «Аурікана», сказала Муйра, нема граніту такої бездоганності та з такою красивою фактурою. Те, що патрон лиш тепер вирішив розробляти це багатство, пов'язано з його справами в Сан-Паулу, з непростими під'їзними шляхами і напевно також з людьми макумба, які бажали в цій долині безперешкодно заклинати своїх духів. Але патронове терпіння нині вичерпалося: в Сан-Паулу таким каменем обшивають найвищі хмарочоси.
На зворотному шляху до моря мерехтіла бухта Пантану з її хребтами, закутаними у хмари, прекрасна, як Моорське озеро вдалині від берега, і Берінг розповідав Муйрі про сніг, який зараз точно ще лежав у Моорі. Коли вони дісталися узбережжя, було вже темно. На пляжах спалахнули вогнища, як і перший букет феєрверка. Так закінчувався рік.
У години перед північчю всюди в Пантану зодягнуті в біле люди покидали свої будинки та веранди. І в будинку господаря фазенди всі, теж у білому, встали з-за святкового столу, рушили зі смолоскипами та свічками на пляж і слідом за вбраними в біле місцевими прочалапали у темне море. Стоячи — хто до пояса, хто по груди у воді, — зустрічали вони хвилі припливу і запускали вінки та гірлянди з білих квітів, а ще смолоскипи, вставлені у дерев'яні та коркові буйки, бажали одне одному щастя, падали одне одному в обійми.
У сім хвиль, крикнула Муйра Берінгові крізь шум прибою, у сім бурунів мусить цієї ночі кинутись людина, аби змити з себе минулий рік і стати вільною і легкою, відкритою для всього нового. І Берінг, який носив білу сорочку якогось секретаря з фазенди і вже стояв глибоко у пінистій воді, відчув, як перша хвиля вимиває з-під ніг м'який піщаний ґрунт. А потім Муйра опинилась поруч і не дала знову стати на ноги. Вона простягнула йому руки, тримала його у м'якому припливі, тримала ніби в повітрі, а потім пригорнула до себе, обійняла і, сміючись, розцілувала в обидві щоки, тимчасом як із шумливим сплеском нахлинула друга хвиля, могутній вал, на гребені якого вигравав відблиск плаваючих смолоскипів.
У перші дні нового року грози стихли, але спека та вологість зросли, полегшити їх вплив вдавалося лише за допомогою вентиляторів та віял, а ще — бездіяльністю. Залізо та всі моорські машини зупинилися там, де й були, а патрон скористався першою-ліпшою розчищеною дорогою, повернувся до Ріо-де-Жанейро і тепер давав настанови зі свого саду біля Леблонського пляжу і вітав своїх гостей також звідти: він, мовляв, скоро приїде.
У Санта-Фе-да-Педра-Дура панувала тиша.
Берінг у ці дні прокидався мокрим від поту, підводився мокрим від поту зі своєї постелі, лежав мокрим від поту в гамаках на веранді та мокрим від поту сидів за столом. Шерстяна моорська сорочка та інший привезений одяг, що без діла валявся в кімнаті, почали від вологості братися цвіллю. Навіть черевики, які він давно змінив на сандалі, вкрилися пліснявою, навіть фотокартка, на якій він був разом зі своїми зниклими братами. Вперше з тих пір як Амбрас його озброїв, він не носив при собі пістолета: після прогулянки пляжами поряд з Пантану мокра від поту шкіра так обпеклася на сонці, що зброєю він стер її до крові. Той, кого він мав цією зброєю захищати, уникав товариства. Весь час пополудні він лежав у своїй затемненій кімнаті, страждаючи від болю у плечових суглобах. Фазенда «Аурікана» була безпечним місцем, тож Берінг загорнув пістолет у шмат промасленої тканини і поклав поруч зі сталевим кігтем до фібрової валізи, що вкривалася пліснявою, а наступного ж ранку, задовго до сходу сонця, вихопив його зі сховку і побіг через веранду до кімнати хазяїна.
Там хтось кричав. Хтось там стогнав, ніби в запеклій сутичці. Хтось там кричав. І Охоронець, ще сонний і заплутаний у свої сни, на кілька кроків, на кілька секунд знов опинився там, удома, знову чув важкий віддих голомозого переслідувача, чув хворобливий зойк жінки, яку за волосся витягли в досвіток.
Але коли він добіг до відчинених настіж дверей кімнати Амбраса, рвонув набік штору і сутінкове світло впало на москітну сітку, яка, немов шатро із шовку, блищала над бамбуковим ліжком, він побачив Лілі. Вона випростано сиділа в цьому найтоншому шатрі, і Амбрас, прикритий чи то простирадлом, чи то білою сорочкою, лежав в її тіні.
Дивно, але зараз, нарешті побачивши Лілі, оголену, в хаосі білих простирадел… таку красиву, якою вона часто являлася йому в багатьох болісно-солодких фантазіях… зараз він зауважив передусім сяйво в її очах. Амбрас та Лілі. Собачий Король і Бразилійка. Він бачив лише її очі. Тому що її світла шкіра, її пупок… це струнке, світле тіло — змінилися в його мріях чимось темнішим, таємничішим, м'якістю і теплом Муйри, які він відчув у пінних хвилях новорічної ночі. Лиш ці очі, ці сяйливі очі знову дивилися на нього з нового образу.