З нагоди літнього свята, у той день, коли батько Берінга, немов жук, лежав на спині і дриґав ногами, комендант призначив згадування фотографії, біля зубчастого білого краю якої внизу хтось написав олівцем: Сходи.
На світлині можна було бачити сотні й сотні зігнутих спин, довгу процесію в'язнів, у кожного на спині дерев'яна «коза», а в ній — великий, обтесаний у формі квадрату, гранітний блок.
В'язні тягнули свій вантаж похідним строєм широкими, вирубаними в камені сходами, які йшли від самого дна кар'єру через чотири рівні розробок до верхнього краю, що губився в тумані. Ці сходи, які лишилися неушкодженими під час війни, визволення та руйнування табору, а також у перші мирні роки, були настільки крутими та нерівними, що й без вантажу подолати їх було непросто.
Моору ці сходи були добре відомі. Звісно, вже під час перших допитів при Елліоті саме цей факт затято заперечували, а все ж кожному в приозер'ї було відомо, що більшість мерців, похованих у братській могилі біля підніжжя Великого напису, померли саме тут, на сходах, — задавлені своїм вантажем, померли від виснаження, від побоїв, стусанів та куль наглядачів. Біда тому, хто падав на цих сходах і хоч на секунду, хоч на короткий удар серця зволікав звестися на ноги.
Проте Елліот не був жорстоким. Елліот і цього разу вимагав тільки зовнішньої подібності й не змушував статистів вантажити на «козу» справжній, важелезний кам'яний блок, схожий на ті, що досі у великій кількості валялися біля підніжжя сходів як пам'ятники смертним мукам. Елліот хотів досягти лише зовнішньої схожості з фотографіями і не наполягав на нестерпному тягарі достеменності.
Таким чином, кожен зі згоди коменданта міг нести муляж — «камені» з пап'є-маше, картону або склених докупи ганчірок, та що там казати, Елліот мирився навіть з іще легшим матеріалом, легким мов пух! — пожмаканими газетами, камінно-сірими подушками…
Одне тільки — сходи були такими ж крутими, широкими й довгими, як на фотографії. І спека стояла неймовірна.
Моорського коваля і ще двох того літнього дня охопила чи то гордість, чи то впертість, вони не прийняли полегшень і не стали імітувати вантаж.
Коли Елліот дав команду починати, коваль закотив на «козу» здоровенний кам'яний блок, міцно його прив'язав, хитаючись, підвівся, і разом з колоною піднявся сходинок на тридцять, якщо не більше. Але потім усе сповільнювався і сповільнювався, аж поки жахлива вага не потягла його назад, не примусила позадкувати і врешті-решт упасти в порожнечу, яку обходили ті, що йшли позаду.
Він покотився шкереберть по сходах і ось уже завмер унизу, на спині, не маючи сил підвестися, а колона так і йшла вгору, не озираючись на нього, — і Берінг відділився від решти звільнених від усякого вантажу дітей і старих, підбіг до кумедного батька і ще підбігаючи, запищав у захваті від цієї досі не баченої гри.
6. Два постріли
Коли його молодший брат потонув ув озері, Берінгу було дванадцять… і дев'ятнадцять йому було, коли старший брат так само зник з його життя, вирушивши шукати кращого життя з армійським паспортом до гамбурзького порту, а потім до лісів Північної Америки… Того ж року дрібна залізна стружка, що сипонула з токарного верстата, сильно вразила очі його батька — коваль з того дня бачив світ мов крізь крихітне віконце, вкрите візерунками морозу.
Зникнення братів зробило Берінга єдиним сином і спадкоємцем, і після цього нещасного випадку він перебрав майстерню з рук напівсліпого батька, ночами заспокоював матір, геть змучену видіннями, — їй являлося вже все ясне небесне воїнство, — а крім цих обов'язків, хоч і неохоче, він тепер виконував роботу моорського коваля.
Адже у занедбаних садибах, на зарослих бур'янами полях і заболочених луках завжди потрібні послуги коваля, який може заварити надтріснуті плуги й нагострити брус у косарки; а от такий механік як Берінг, що кохається у повітроплаванні й узагалі в техніці, не цікавить нікого: яка користь з того, що він знався на клапанній системі рідкісних моторів і збирав з прутів, дроту, ґуми і драних сорочок тріпотливі пташині крила?
Тож Берінг так і варив з уламків згорілих джипів реманент, який значно полегшував збирання врожаю буряків, конструював з полотна та жерсті проворні вітряки, а коли за декілька місяців назбирав заліза і кольорового металу, то збудував генератор, і тепер, як тільки чорний ринок заливав до каністр та відер достатньо пального, кузня цілий вечір сяяла вогнями.
Він працював у кузні, вирощував на вузькому городі капусту й картоплю, тримав курник із квочками, влітку завозив до стайні малу фіру сіна і доглядав за конем і двома-трьома свиньми.