Він відігнув від переднього колеса рване крило і два-три рази марно спробував запустити мотор, і в цей момент на Ковальському пагорбі Берінг, піддавшися магнетизму дивовижної машини там, на березі, знову загнуздав свого коня. Перемазаний глиною після падіння, попри біль, він скочив на неосідланого коня і погнав униз засніженим схилом, до озера.
Собачий Король якраз вибив з рами автомобільного вікна застряглі уламки, коли на нього впала тінь вершника. Берінг нахилився до нього з висоти змиленого коня — ніби до слуги. Він уперше подивився Амбрасу в обличчя і сказав:
— Я можу вам допомогти. — У холодному повітрі його голос прозвучав пискляво й хрипло. Він мимоволі ковтнув.
— Допомогти? — перепитує Собачий Король, випростується і уважно дивиться на нього, і Берінгові раптом здається, немов начальник каменоломні і головний моорський суддя дивиться тільки на його руку, якою він раніше тримав пістолет. Тільки на цю руку, якою він убив зниклу жертву.
— Допомогти? Оцим конякою? — питає Амбрас. Куртка в нього розірвана, один рукав мокрий від крові.
— Оцим конякою, моїм конем… конем та інструментом. Я поверну машину на трасу, вона буде на ходу.
— Ти?
— Так, я, — каже Берінг, не знаючи, як треба говорити з Королем, і не спішуючись.
— Ти хто — торгівець брухтом чи чорнокнижник?
— Ні… я… — розгублено бурмоче Берінг. І раптом звідкись здалеку прилітає до нього слово, якого він ніколи не чув, але яке читав у календарях ковалихи: — Ні, ваша ясновельможносте, я коваль.
9. Великий ремонт
Собачий Король і моорський коваль були відсутніми того дня на «хрещенні» корабля, спускові зі стапеля та святі. Не бачили, як було вибито останні підпори з-під корпуса, як судно шубовснуло у воду, майже зникнувши при цьому у хмарках з мерехтливих сніжинок. Ніс його настільки круто пірнув углиб озера, що потужна хвиля сягнула вище палуби й зірвала з планшира два рятувальні кола й декілька квіткових гірлянд. Пароплав загрозливо завалився спершу на один облавок — у бік гір та Сліпого берега, потім — у бік причалу, що був чорним від людей, але поступово, немов надто грубо розгойдана колиска, все ж вирівнявся і врешті спокійно завмер на хвилях навпроти руїн готелю «Бельвю».
Аж тепер тільки моорський секретар розбив об форштевень пляшку вина. У метушні через судно, що так раптово шубовснуло у воду, він мало про неї не забув, думаючи лиш про те, що треба подати знак рукою! Але цього знаку ніхто не чекав. Тож він вигукнув нове ім'я колоса — з тією ж затримкою, з якою тепер духовий оркестр на пришвартованому понтоні заграв щось тріскуне, а святковий натовп на березі почав кричати «браво!». Це було давно знайоме, затонуле ім'я, що нарешті знову виринуло з озерного дна — і тієї ж миті знову зникло в захопленому галасі.
— Нарікаю тебе… — крикнув секретар, марно намагаючись перекрити оглушливий рев, закашлявся з натуги, почав ще раз і врешті проспівав свою формулу безсилим, сухим як папір голосом, якого вже ніхто не почув: — Нарікаю тебе іменем «Спляча грекиня»!
Сніг, що осипався з лав, надбудов і палуб, плавав у бухті як швидкоплинний спогад про айсберги і у відгомонах святкування перетворювався на зелену, як мох, воду. І тим часом як на причалі співав хор, виступали оратори, піднімали прапори і за відсутності установок для феєрверку запускали сигнальні ракети, подув поривчастий, теплий вітер, сповнив бухту чорно-синіми тінями, розтопив сніг на грузьких луках та на схилах, відкривши погляду велике болото.
Берінг і Амбрас добре бачили в ці години вогненні кулі ракет, проте хорову й оркестрову музику пориви вітру доносили до них крізь очерет лиш як уривчасті, викривлені до невпізнання звуки. Собачого Короля і коваля не було серед пасажирів, що масово сунули на облавок, і знервований церемонімейстер, зауваживши відсутність одного з почесних гостей, марно розпитував про нього на причалі та на палубі. З великим товариством на облавку «Спляча грекиня» врешті-решт вийшла без Амбраса у свій перший прогулянковий рейс.
Відсутність Берінга була непомітною; він не був запрошеним. Але те, що начальник каменоломні й головний моорський суддя не з'явився на цьому найбільшому з часу закінчення війни святі, породило безліч чуток як на березі, так і на кораблі: Собачий Король лежить скаліченим після аварії у моорському лазареті, з легкими ушкодженнями, важко поранений, при смерті, уже врізав дуба, однією собакою менше, чи й не втрата…