Що? Помер? Цей — і помер? Та ніколи. Такі як він переживуть і кінець світу, за кілька днів після пригоди у найгіршому разі їм нитиме підсихаюча подряпина на обличчі, і вони й далі будуть такими ж залізними й неприступними.
Оцей? Точно стирчить десь поміж скель зі своїм біноклем, читає по губах і нотує собі кожного, хто про нього базікає…
Стілець Амбраса на верхній палубі «Сплячої грекині», за головним столом, яким гуляв вітер, лишався порожнім. Жоден із гостей свята не наважився його зайняти. Тому одна страва змінювала іншу, холонула на призначеній для нього тарілці і так непочатою й забиралася зі столу: бурякова зупа, перлова каша й сирники, свинячий шпик, рубці, маринований в оцті сліпий лящ, копчені поросячі п'ятачки в желе і навіть тушковані, фаршировані січеними волоськими горіхами каліфорнійські персики із розформованого складу Армії… — все це, сходячи паром і запахами, холонуло навпроти стільця Собачого Короля на заздрість усьому застільному товариству і, супроводжуване довгими поглядами, знову зникало в горшках та каструлях камбузу.
Голодні та розлючені, двоє відсутніх мордувалися, затягуючи розбитий «студебекер» на Ковальський пагорб. Берінг уже давно каявся, що поїхав на берег. Собачий Король прийняв його допомогу без жодного слова вдячності — і тепер Берінг під злі команди цього ясновельможного обдирав до крові долоні об волокнистий буксирний канат. І натужно, немов підневільний робітник, штовхав машину до свого дому. І не наважився протестувати, коли Амбрас висмикнув у нього з-за халяви батога і почав лупцювати коня, його коня!
З кінських ніздрів додолу летіли шматки піни. Після кожного удару батогом кобила смикала упряж так, що було чути звук як від тугої тятиви. Але ні ривки, ні удари не допомагали. Ніщо не допомагало: біля роз'їждженого коліями узвозу під дверима кузні навіть Амбрас мусив визнати, що двом чоловікам та одному коневі «студебекер» нагору не затягнути.
— Досить. Розпрягай.
Берінг звільнив змилену кобилу з упряжі, зірвав на узбіччі кілька жмутків дикого вівса й почав витирати їй боки.
— Облиш це.
Кобила ще кілька секунд марно чекала на ласку свого хазяїна, а потім рушила з понурою головою вгору до воріт. Коваля Амбрас не відпустив.
— Підеш зі мною.
Мовчки, кожен замкнувшись у власній злості, вони врешті обоє закрокували до бухти Бельвю. Там Собачий Король збирався вимагати джип або хоча б упряжку з волами, фірманом у якій буде коваль.
— Ти ж умієш керувати волами? А як щодо джипа? Можеш вести?
Коваль умів усе. Тому, хто розбирав і лагодив брухт покинутих Армією машин і моторів, бронетранспортери та джипи були так само знайомі, як і музичні автомати та прогорілі тостери з покинутих казарм.
На півшляху до свята, коли над кронами величезних сосен уже можна було бачити провалений, мов у пагоди, дах «Бельвю», їм трапилися зразу шість тяглових волів із тих, що були зайняті на транспортуванні корабля і тепер були вільні. Скотар громади спокутників, яка провадила монастирське життя на одному з високогірних пасовиськ Кам'яного Моря, не один раз вистояв чергу біля причалу за гірким і темним дармовим пивом, після чого старший скотар — також добряче напідпитку — відправив його додому. Тепер, заглиблений у плаксиву розмову з самим собою, він плівся за упряжкою з волами. Берінг знав його. Недоумок. На минулому тижні приніс нагострити повний кошик ножів і з блаженним рохканням витріщався на вогненний дощ зварювальних робіт аж поки в очах не почорніло. Потім він з вологою хусткою на повіках годину чи й більше пролежав на токарному верстаті біля горнила.
Ідіот з жаху розридався, коли Амбрас ще здалеку гукнув його. Він був певен, що зараз нападуть; не так давно, в лютому, якась банда нещадно побила його, а потім змусила тікати через снігові замети і загнала до річки. Тож зараз він підібрав камінь і почав роззиратись у пошуках іншої зброї та шляхів відступу, коли таки впізнав удалині начальника і навіть скумекав, що упиратися його наказам не варто.
Шість волів тягнуть лімузин, п'яний скотар підстьобує скотину, Берінг з Амбрасом плентаються, спотикаючись, то позаду розвалюхи, то збоку, стараючись, щоб авто не знесло з глинистої слизької колії: достоту карикатура на ту величну корабельну процесію, яка нині вранці пройшла селами; врешті-решт Собачий Король зі своїм ескортом дісталися кузні — і там, попід воротами, їх зустрів добірною лайкою Берінгів батько. Старий подумав, що везуть ще один нікчемний мотлох, жбурляв у волів грудками землі та погрожував кулаками, доки одна з постатей, які він бачив схематично, мов сірі тіні, не накричала на нього голосом адміністратора каменоломні і не наказала стулити рота й зникнути. Він умить замовк і повернувся до чорних надр кузні.