Не зачеплений жодним каменем, Берінг залишив тоді коробку на жорствяній доріжці (і з тих пір тільки таємно підкладав подарунки та провізію до воріт кузні, доки Лілі врешті не запропонувала йому раз на місяць доставляти посилки з вілли «Флора» на Ковальський пагорб. Від Бразилійки старий приймав усе й ніколи не питав, хто це дарує).
У Собачому домі було багато всячини, якої годі було знайти в жодному іншому домі на приозер'ї: консервовані дари моря, арахісове масло, бразилійське какао, бельгійський шоколад і целофанові пакетики з прянощами — гвоздикою, лавровим листям і сушеним чилійським перцем…
На кухонних полицях зберігалися делікатеси з армійських складів і з чорного ринку, а в безлюдних анфіладах кімнат і в салонах, де блукали самі лише собаки і до яких хазяїн будинку, бувало, не заходив місяцями, зотлівала спадщина зниклих безвісти мешканців: гобелени із зимовими фламандськими пейзажами і мисливцями на снігу, шкіряні крісла й дивани, погризена собаками обивка яких шматками звисала з поручнів і спинок. Мармурова ванна в одній із ванних кімнат верхнього поверху була до половини засипана сміттям та уламками тиньку, у розграбованій бібліотеці на зірчастому паркеті шурхотіло листя, яке штормовий вітер заносив крізь розбите вікно…
Однак і тут значно більше за всі делікатеси та напівзотлілу розкіш втраченого часу Берінга нездоланно вабили машини і технічні таємниці, які тут також були: наприклад, співуча турбіна у дерев'яному сарайчику, яка видобувала достатньо електроенергії зі струмка, який біг через парк до озера, щоб у деякі вечори увесь будинок сяяв у темряві, немов корабель зі святковою ілюмінацією; крім того, радіоприймач, з якого у певні години певних днів було чути голоси Армії, голоси каменярів у кар'єрі — і тріск і шерехи тиші поміж їхніми повідомленнями, наказами і питаннями. А ще — телевізор, один з трьох у всьому приозерному краї…
Але тим часом як обидва інші телевізори стояли під замком у приміщеннях для зборів секретаріатів Моору й Гаагу і лише раз на тиждень являли жадібній публіці чорно-білі мелодрами, кадри з Америки й решти світу, а іноді й престарілого Стелламура, що жестикулює на трибуні, прикрашеній квітами і зірчастим прапором, то в порожній бібліотеці вілли «Флора» телеекран часто годинами блимав ніби сам для себе, показуючи хіба самій собачій зграї погодні карти військової телестудії або дикторів у мундирах, яких електронна заметіль перешкод перетворювала на іскристих фантомів.
Утім, серед технічних див вілли «Флора» більше за все заворожував Берінга зовсім не цей дерев'яний ящик з екраном, такими очима циклопів він уже милувався у секретаріатах, нічого нового в цьому не було; його вабив і не відпускав апарат, який належав до спадщини коменданта, яку він залишив своєму Собачому Королеві й після від'їзду майора Елліота припадав пилом на одній із засклених веранд між двома обтягнутими тканиною динаміками, — програвач платівок.
Амбрас не мав нічого проти, коли Берінг відремонтував цей хлам, знову поєднав перегризені кабелі, залатав обмотку і перепаяв контакти, а потім годинами сидів перед динаміками, слухаючи одні й ті ж самі записи, адже більша частина елліотівських платівок, що довгі роки недбало валялися на веранді без конвертів, у зимовій сирості та літній спеці, геть зіпсувалась.
Щоразу коли Амбрас лишав йому час на відпочинок між супроводом його на контрольні виходи до каменоломні, роботами з механікою і по дому, рибальством у Ляйсській бухті, шоферуванням на «Вороні» у поїздках лісом і узбережжям, Берінг присвячував цю паузу музиці, яку Елліот залишив у спадок Собачому Королю.
Ім'я цього спадку Амбрас довідався лише від свого охоронця і знов-таки завдяки йому сам мало-помалу став знаходити задоволення в цих нових звуках у своєму домі, так несхожих на гру духового оркестру каменярів чи незграбні марші буряківницьких товариств. Ось чому він зовсім не протестував, коли Берінг під час першого після його переселення візиту Лілі на віллу вмикнув соло електрогітари настільки гучно, що деякі собаки стали підвивати.
— Що тут у вас коїться? — крикнула Лілі й розсміялася.
І, випередивши Берінга з відповіддю, Амбрас гукнув у відповідь: