— Це рок-н-рол!
15. Keep movin’
Броньовик побував на світанку в Моорі проїздом з Ляйса і залишив на стінах, воротах і деревах кольорові плями афіш: морською блакиттю і золотом виблискувала одна з них на обшарпаній, оточеній маками афішній тумбі на пароплавному причалі, друга закривала собою побляклі листівки та вже не читабельні накази на дошці оголошень колишньої комендатури, а той, хто йшов уздовж набережної, бачив кожен третій або четвертий стовбур каштанової алеї прикрашеним такими плакатами:
Золотий напис на блакитному тлі. Friday. У старому ангарі. Після заходу сонця.
Навіть брама занедбаної каплиці ляйської громади спокутників була заклеєна цими афішами. Морська блакить і золото. Фарби були такі дивовижно яскраві, що вулична дітвора (і не тільки дітвора), щойно броньовик зник, поспіхом кинулася їх відклеювати і з клаптями своєї безцінної здобичі побігла до своїх схованок. Але при такій спразі до яскравих фарб і рідкісного паперу навіть якщо б один свідок знайшов час, щоб прочитати й переказати звістку, вона безумовно миттю облетіла б усю округу (як і будь-яка інша новина):
Концерт! У п'ятницю в ангарі на старому моорському аеродромі після тривалої тиші нарешті знову стане гамірно. Гамірно й весело від пісень якоїсь групи, відправленої в гастрольний тур верховним командуванням; група давала концерти не лише в казармах, але і в найглухіших кутках окупаційних зон, щоб, за задумом мироносця Стелламура, надихати нащадків переможених і перетягувати їх на бік переможців.
Перший такий концерт відбувся багато років тому, ще під наглядом майора Елліота, і мало чим відрізнявся від вистав під час Стелламур-party в каменоломні. Ангар старого летовища, яке в захищеній від вітрів гірській долині над озером після недовгого використання під час війни слугувало місцем посадки хіба що воронам і зграям перелітного птаства, був тоді (як і тепер) єдиним незруйнованим приміщенням, яке могло вмістити приозерну публіку.
За наказом Елліота сцену зі сталевих труб і пробитий уламками гранат дах затягнули транспарантами, на яких красувалися стелламурівські гасла на зразок Ніколи не забудемо та інші. А біля воріт цієї концертної зали, все ще поцяткованої камуфляжною фарбою, було встановлено величезний армійський намет, де зразу на декількох екранах йшли документальні фільми; неозвучені, склеєні в одну нескінченну стрічку, вони знов і знов показували рівні лінії бараків у каменоломні, знов і знов штабель трупів у кімнаті з білими кахлями, піч крематорію із розчахненою топкою, шеренгу в'язнів на березі озера, а на задньому плані всіх спогадів, знову і знову, засніжені, і розпечені сонцем, і мокрі від дощу, і скрижанілі стіни моорської каменоломні… Той, хто хотів потрапити до сцени в ангарі, не мав іншого вибору, як пройти крізь цей мерехтливий намет.
Однак з моменту від'їзду Елліота та переміщення армії з приозер'я на рівнину транспарантів у дні концерту вже не розвішували і не ставили кінонамету, навіть стелламурівські заходи занепали, ставши дедалі малолюднішими церемоніями дрібних громад спокутників, які не розсипалися тільки тому, що Армія, хоч і здалеку, підтримувала артільне життя всіх спокутників. Ані моорський секретар, ані Собачий Король, ані хтось інший з довірених осіб окупаційної адміністрації не мав нині достатньої влади, щоб, як раніше, зігнати мало не поголовно мешканців приозер'я на party до гранітного кар'єру чи до намету, сповненого огидних кадрів кінохроніки.
І врешті від колишнього розмаху поминальних та покаянних обрядів зосталися лише ці концерти, які залежно від настрою та старанності уповноваженого офіцера проходили один-два рази на рік (а то й рідше) і не будили вже жодних спогадів про роки війни. І грали на сцені ангара зовсім не давні біг-бенди, не оркестри у військовій формі, під чию музику, під труби та кларнети, люди мали змогу, проскочивши крізь страшний намет, танцювати фокстрот. Нинішні музиканти танцювали самі!
Немов екзальтовані техніки, вони скакали й металися серед мотків кабелю та пірамід акустичних колонок, вириваючи зі своїх інструментів звуки, які були чутними аж на високогірних льодовиках: стакато ударних, пронизливі соло тенор-саксофона, завиваючі глісандо електрогітар… Підсилювачі, підключені до змонтованого на армійській вантажівці дизель-генератора, перетворювали барабанний дріб на розряд грому, а ціла батарея прожекторів, що працювала від того ж генератора, занурювала групи до білосніжного світла, якого більше ніде в приозер'ї не бачили. Громові каскади пісень накривали дітей Моору й потім годинами звучали в їхніх вухах, викликаючи не що інше, як дикий захват.