І це — Собачий Король? Друг Армії, який може судити і оголошувати у приозер'ї надзвичайний стан? Непереможний? Той, кого Моор досі боявся, адже одній бестії він проломив череп обрізком залізної труби, а другій голими руками скрутив в'язи. Цей втомлений чоловік?
«Собаки… як же вам вдалося тоді убити собак?..» — запитав Берінг минулого ранку в адміністраторському бараці, і Амбрас не дав йому пояснити, що цікавиться він не просто моорською чуткою, що того вечора він сам, трусячись від страху, сидів навпочіпки у здичавілому винограднику біля огорожі вілли «Флора» і на власні очі бачив перемогу над зграєю — і бачив це інколи й тепер, коли заплющував очі.
«…цими руками, маєш на увазі? Собаки не нападають на тебе з цепами, — сказав Амбрас. — І не налітають зверху, немов птахи. Собаки не змушують тебе задирати руки високо догори, лише настрибують знизу». Пес, який стрибне на нього, додав Амбрас, і зараз стрибне на свою смерть.
Берінг наближався до хазяїна повільно, надто повільно. Натовп не переймався ані його збудженням, ані криками ірокезів зі смолоскипами, ані полоненим, обличчя якого знову і знову зникало у вогненному танці. Зав'язнувши серед групи якихось перемазаних сажею типів, які тягнули з собою пораненого, Берінг з усіх сил штовхався ліктями і раптом спіймав погляд Амбраса — понад двома-трьома десятками голів Собачий Король дивився на свого Охоронця.
Невже і справді дивився?
Так чи інакше, Берінгу здалося, що він не тільки спіймав погляд хазяїна, але й прочитав у ньому запитання, наказ, і він мимоволі намацав за поясом пістолет.
Від нього це вимагається?
Погляд сказав так.
І він настільки різко вихопив зброю з-під свого одягу, що сорочка зачепилася за спусковий гачок і порвалася. Коли ж пістолет опинився на видноті, у нього в руці, він був теплим, нагрітим його тілом, і все ж таки чужим, цілком новим і не нагадав йому ані пострілів квітневої ночі, ані обличчя ворога, що згасало.
Берінг зняв із запобіжника, пересмикнув затвор, почув, як патрон викинуло з обойми до патронника, і здійняв свою готову до пострілу зброю — показав її похмурому світові, серед якого стояв його хазяїн, чекаючи на допомогу.
І раптом простір перед ним спорожнів, простір жаху, який став швидко розширюватись: Він озброєний, обережно, ось той, та це ж коваль, у нього зброя… Натовп розступився перед ним, як води Червоного моря на гравюрі в ілюстрованій Біблії ковалихи, яку він стільки разів розглядав.
Люди, море… увесь світ сахнувся від нього у темряву. Вшиваймося звідси, в укриття! Тут псих зі зброєю! Чого варті смолоскипи й палаюче суччя, каміння, дубини й голі кулаки проти блискучого чорного пістолета в його руці?
Це було п'янке відчуття — йти через цей порожній простір до нерухомого Амбраса, обличчя якого все більше тонуло у темряві й мороці: смолоскипи, а з ними й усе світло відбігли від нього. Хто ніс із собою вогонь — кинув його, загасив чи затоптав, щоб не стати для озброєного освітленою мішенню. Сліпці в ночі, що несподівано навалилась, учасники вогненної вистави, спотикаючись, напирали одне на одного в темряві.
Берінг узяв один із покинутих смолоскипів і підніс його над головою. Хто тепер жбурне камінь чи наважиться хоча б пригрозити йому кулаком? З вогнем в одній руці і з пістолетом у другій він ішов на поміч своєму хазяїну.
Собачий Король стояв сам-один, коли Охоронець нарешті опинився поруч із ним.
— Вам нічого не заподіяли? Ви… ви не поранені? — Цієї миті він почувався дуже сильним, проте його голос задрижав.
— Живий ще, — сказав Амбрас. — Ці ідіоти мене б не зачепили.
— Не зачепили? — Берінгові вчувався дзенькіт уламків його тріумфу. Він сконфужено заховав пістолет і заправив порвану сорочку. — А я? Що я мав робити?
— Нічого. Облиш, — сказав Амбрас, — ти все зробив правильно. — Потім він спитав про Лілі.