Небо над Кам'яним Морем почорніло. У спалахах блискавок стрімкі хмари здавалися кораблями, маяками, палацами й казковими істотами гігантського театру тіней. Лілі поспішала. Жестом відмовилася, коли Амбрас, махнувши рукою, запропонував їй місце на веранді. Його жест міг означати келих вина, запрошення до обмінного гешефту чи просто потеревенити. Але Лілі все це не цікавило. А Берінг так поринув у думки, проводжаючи її поглядом, що Амбрас навіть постукав циркулем по столу й кресленню, щоб нагадати йому про пласти породи і шпури. Дай їй спокій.
Минулого разу Лілі заходила до них чотири або п'ять днів тому. Схоже, вона йшла з перевалу, поверталася з рівнини. З казарм. Перші краплі затарабанили по шибках веранди. Можливо, буде й град. Бліда жовтизна, що проглядала в розривах чорних хмар, наводила на таку думку. На двох платформах у заростях очерету палали вогні штормового попередження, при тому що всі човни, плоскодонки й плоти — саме їх вогонь і мав відкликати на берег — уже давно стояли пришвартованими. Порожнє озеро шуміло як море.
Як упевнено Лілі вела мула крутою тропою! Тварина стала упиратися, коли далеко попереду блискавка вдарила у воду, але тієї ж миті ніби кивнула, коли Лілі обернулася і вигукнула до неї якісь заспокійливі слова. Берінгові здалося, що він почув її голос крізь рев сосен і озера.
Деякі пси так зраділи появі Лілі під грозовим небом, що продерлися крізь зарості ожини й стрибнули через колючий дріт, аби привітатися й полащитися до неї. Але Лілі продовжувала свій шлях, не зважаючи ані на грозу, яка вже наступної миті має досягти Моору, ані на бурхливу радість собак.
Амбрас штрихував червоним олівцем ділянки підривних робіт, знову повністю зосередившись на своєму кар'єрі, тимчасом як увага Берінга була все ще коло собак, поруч з Лілі. Він бачив, як вона нахилилася до дога й потріпала його за шию, за вуха, і відчув її руки на своїй шиї, у своєму волоссі, та ще й так, що навіть мурашки пробігли шкірою.
До собаки Лілі була лагіднішою, ніж до нього. Вона надто поспішала, щоб хоча б ненадовго звернути з дороги чи принаймні пошукати прихистку на віллі, — але з собаками говорила, сміялася і щось прошепотіла догу. Потім випросталась, натягла віжки й швидко закрокувала далі. Гроза дісталася моорського берега. Вітер рвав крони сосен в алеї, багатоголосим гудінням сповнюючи сходи вілли «Флора», довгими пасмами здував пил з набережної на пінні гребені озера. Але граду, на який чекали за радіопрогнозом армійських синоптиків, так і не було. Навіть дощ свинцево-сірою завісою розвіявся високо над віллою. На білому вапняку головних сходів блищали, висихаючи, візерунки перших крапель. Мабуть, і град теж випав деінде.
Лілі зникла з овиду і, можливо, вже підходила до своєї вежі, коли дог повернувся на веранду і, заповзаючи під стіл, стягнув на підлогу план кар'єру. Амбрас сердитою командою прогнав пса в дім, і Берінг аж тепер тільки нахилився за кресленням і, ретельно розправивши, розклав його на столі.
— Не так, — сказав Амбрас. — Розверни. Я сиджу ось тут. І каменоломня має бути внизу, а небо — вгорі. Де в тебе очі? Сліпий чи що?
Дай їй спокій. Чого, трясця, заради цих псин Лілі навіть під градовою хмарою затрималася, більше того — гладила їхню смердючу шкуру, проте пройшла повз великий, розміром з ворота, отвір у дротяній огорожі і йому, Берінгові, руки не подала? Після тижневої відсутності лише недбало махнула йому рукою і пішла собі далі. Лілі! Він же цілував її. Невже вона забула? Зовсім забула?
Берінг монотонно повторював свої питання й докори, звертаючись до Лілі в монологах на самоті чи просто в думках, — але коли стикався з нею на віллі «Флора», на пароплавному причалі чи в базарний день серед склепаних з дощок прилавків моорських рибалок, торгівців свійською птицею і капканників, не міг зв'язати двох слів. Ніяково посміхався й ляпав щось таке, за що люто картав себе вже за кілька хвилин, щойно залишався знову сам на сам зі своєю безпорадністю. Іноді він починав затинатися, навіть коли всього-на-всього питав Лілі, чи розсідлати її мула, який пасся біля ставка з лататтям.
Лише коли вона сама починала розмову, просила дрібку солі для мула, питала, як справи в кузні, цікавилася коршаком, що кружляв над соснами, або механізмами двигуна внутрішнього згоряння, він часом легко й невимушено включався до бесіди. І тоді кілька секунд вірив, що вона знову йде йому назустріч. І розповідав їй про свого підсліпуватого батька, про скелет крил хижого птаха, про принцип силової передачі і про неможливість повернення на Ковальський пагорб.