Йому важко розрізнити ніжні, як тонкий серпанок, вкраплення у кристалах, які йому іноді показує Амбрас — підкликає до себе і підносить до очей турмалін або нешліфований смарагд. Але коли Собачий Король дає йому свій експонат до рук, він ніби відчуває не тільки найтонші вростки, але й саме заломлення світла. Навіть коли дефект зору затемнює йому висячі сади всередині каменів, він все одно знає, про що з таким захватом говорить Амбрас. Тоді він киває, може, й частіше, ніж треба, щоб відвести від своїх очей всяку підозру: Так, звісно, авжеж; він бачить, він усе бачить, що йому показує Амбрас. Але — цю таємницю Охоронець береже так, ніби йдеться не тільки про його проживання в Собачому домі, але й про саме життя, — він на шляху до темряви.
Адже, думає він, коли ще людина набуває такої гостроти слуху та чутливості пальців, — лише коли сліпне. А відтоді як він поховав ковалиху у ямі чорній та бездонній, як сама земна глибина, в його погляді зяє не одна діра, до якої він встиг звикнути, а ще й друга, ніби відображення цієї глиняної ями! І деколи біля затіненого краю свого поля зору він ніби вже бачить, як напливає суцільна темрява, всепоглинальний, непроникний морок.
Вже на другий день після похоронів, коли холодне сонце зійшло над горами, осяявши моорський берег, сніг одразу вказав йому, що друга діра в його очах не підлягає жодному сумніву. Він міг скільки завгодно перевіряти на нещадній білині снігових полів своє допіру неушкоджене око, та сніг цього ранку знов і знов показував йому дві сліпі плями.
Наступного тижня, ніби вся ця білість виконала своє завдання, зима розтанула у відлизі, а пізніше — у шелесті дощів так рано й так швидко, як уже не було багато років. Гірські схили були всіяні прожилками струмків, а в каменоломні з деяких терас звіювались прозорі вуалі водоспадів. Озеро затопило пароплавний причал і навантажувальну платформу коло каменедробарки. Понад два тижні жодних робіт на Сліпому березі не велося.
Але як тільки висока вода зійшла, біля каменедробарки знову оголилися відвали і терикони готового до відправлення граніту — острівці, які поступово злилися у низку замулених горбів, і тоді Собачий Король скликав біля підніжжя Великого напису загальні збори робітників каменоломні і оголосив більш ніж п'ятдесяти чоловікам, що від завтра на виймальних терасах буде працювати третина нинішнього персоналу. Решта мусить отримати в конторі розрахунок і може шукати собі нову роботу на бурякових полях, на лісоповалі чи в айзенауських соляних копанках. Верховне командування наказало скоротити видобуток граніту.
Амбрас не додав до свого повідомлення ані слів підтримки, ані поради; після цієї найлаконічнішої зі своїх промов перед каменярами він просто відвернувся від зборів, свиснув догу, махнув рукою поромникові, наказав відвезти його до Моору, а звільнених та щасливців залишив спантеличеному мовчанню.
Лише коли Берінг, що мусив затриматися в каменоломні, вивісив на дверях конторського барака поіменний список звільнених, протест став гучним. Охоронець ледь міг протистояти раптово розлюченій юрбі: Хто склав цей список? Хто визначив імена? Яка свиня внесла мене до цього списку?
Берінг відштовхував назад найлютіших, що норовили зірвати список з дверей, і сам розлютився на Амбраса, який був уже далеко від берега, — недосяжна постать на каменевізному понтоні. Чому Собачий Король покинув його самого серед цього ґвалту?
Хоча Охоронець грізно стояв під дверима барака і всі бачили в нього за поясом пістолет, робітники ні на крок не відступали. Лише коли поруч із Берінгом став майстер-вибухотехнік, підняв високо понад головами мегафон і почав гучно вигукувати прізвища звільнених і роздавати конверти з грошима, пристрасті на декілька хвилин ніби стишилися.
— Усе до того йшло! — крикнув у мегафон майстер. — 3 минулої осені сидимо на цьому камінні, яке нікому не потрібне.
Берінг бачив, що деякі з чоловіків підібрали каменюки і затисли їх у кулаках, готові кинути. От телепні! Невже вони справді не помітили, що вже кілька місяців поспіль з кожним днем зростали не лише розкривальні відвали? Уздовж рейок, якими вагонетки котилися від виймальних терас до навантажувальної платформи, уздовж отворів штолень і довкола ям з водою — всюди височіли терикони, вали і купи породи. Біля підніжжя Кам'яного Моря немов височіли нові гори, бастіон, за яким поступово щезали транспортери й воронки каменедробарки і навіть нижній рядок Великого напису: ЛАСКАВО ПРОСИМО ДО МООРУ.