Обидві буржуйки зарепетували так, наче не собаці — їм дісталося від Володьчиного черевика. І не встиг хлопець й оком моргнути, як опинився в тісному колі цікавих, що збігалися на оказію з усіх боків. Розштовхуючи натовп, підійшов міліціонер — втілення спокою і ввічливості. Козирнув обом дамам, козирнув Володьці, козирнув би, здається, і песикові, аби той не лежав, задерши догори покручені ноги.
— Громадяни, прошу спокійніше! В чім справа, громадяночки?
Буржуйки аж захлинулися криком, показуючи на Володьку та на собаку. Міліціонер кивнув головою: зрозуміло, мовляв. Строго запитав у Твердохліба:
— Ваша робота?
— Дак він же мені холошу прокусив! Осьо подивіться!
Міліціонер чомусь не став роздивлятися холошу, а зажадав документів. Документи Володя, як на гріх, забув удома. Був тільки комсомольський квиток.
— Покажіть!
Володька глипнув на обох буржуйок, на людей і, почервонівши, сказав, що комсомольського квитка тут не покаже.
— Ага... зрозуміло! — мовив глузливо міліціонер. І, вже звертаючись до Володі на «ти», поцікавився, що у нього в мішку.
— Кабанчик.
— Ага!
Оте «ага» пролунало так красномовно, що ні в кого з присутніх, окрім Твердохліба, не лишилося сумніву, що кабанчик украдений.
— Прошу пройти до міліції — з металом у голосі запропонував міліціонер. — І вас, громадяночки, прошу, — заадресувався він до буржуйок вже іншим, позбавленим металевих домішок тоном.
В міліції буржуйки знову кричали, в один голос вимагаючи, щоб Володьку посадили до бупру, а той на всі запитання похмуро відбовкувався:
— Він мені холошу прокусив!
Ще один речовий доказ — кабанчик, витрушений із мішка, рохкав побіля столу, марно шукаючи якоїсь поживи.
— Ваші документи! — зажадав од Володьки міліцейський начальник, зовсім іще молодий чоловік.
— Удома документи...
— А комсомольський квиток? — підказав міліціонер, що затримав Володю.
— Ваш комсомольський квиток!
— Не покажу!
— Як не покажеш?
— Виведіть оцих буржуйок, тоді покажу.
Начальник, розсердившись, стукнув кулаком по столу:
— Ану, давай без викрутасів! Ти не в тещі в гостях!
Міліціонер підступив до Володі з явним наміром вивернути йому кишені — Твердохліб ухопився долонею за бокову, на гімнастерці, кишеню: «Хіба що руку відірве!» Буржуйки залементували, але тут відчинилися двері і до кімнати зайшов Федір Світличний.
— Що сталося? Чого базар розвели?
— Товаришу начміл, затримано невідомого! — схопився з-за столу начальник.
Світличний повернувся до Володі — той так і обмер: пропав! Отепер не минуть йому тюрми: запече за грати з помсти за свою сестру, за оту Івасютиху, що її у свій час затаврував Твердохліб, як куркульську вовчицю!
— Постій, постій, де я тебе зустрічав?
Володя опустив голову, намагався затулити рукою ланцюжок від годинника, що звисав, припнутий до пояса.
— Постій, постій! — помітив отой ланцюжок Світличний і, враз, пригадавши, плеснув приголомшеного хлопця по плечу, зраділо вигукнув: — Володя! Хрещеник!..
Як тільки оті два міліціонери розшолопали, що і до чого, як тільки почули про «хрещеника» та побачили, що їхній начальник міліції обіймає парубійка, так відразу ж і вдалися до єдиного, що тепер мав зреабілітувати їх у очах Світличного, заходу: старший моргнув молодшому, молодший розуміюче хитнув головою і став випроводжати притихлих непманок:
— Давайте, громадянки, давайте! Іншим разом прийдете, тоді розберемося.
Володя ж із порожнім мішком за плечима пішов за Світличним.
Вислухавши Володину розповідь про те, як він потрапив до міліції, Світличний довго сміявся, все перепитував:
— І здорово вдарив?
— Та з усієї сили...
— Молодець! Хочеш до мене в міліцію?
Володька, застуканий зненацька отим запитанням, не знав, що й сказати, а Світличний, по-своєму витлумачивши оте мовчання, не став ждати відповіді:
— Ну, гаразд, гаразд: знаю, в тебе і там, у селі, роботи по горло.
Приязно дивився на Володю, роздумуючи, чим би порадувати несподіваного гостя.
— Зброю маєш?
— Де там, — відповів Володя, і обличчя його стало нещасне та скривджене.
— Який же ти секретар осередку без зброї? — здивувався Світличний. — Ану, йди сюди! — Підійшов до великої, залізом оббитої шафи, відімкнув дверцята, царським жестом показав на середню полицю: — Вибирай, який тобі подобається!