— Що ж, війна так війна, — погоджується Ганжа. — Тільки гляди, Володю, щоб вони вам не наклали: сорому тоді не оберетесь. Данилівських комсомольців я знаю, там хлопці ого як підковані!
— Ми теж підковуємось, дядьку Василю! Політгурток у нас — раз, — починає загинати пальці Володя. — Статут комсомолу всі назубок вивчили — два! За всіма подіями по газетах стежимо — три. Кожен комсомолець зобов’язався по п’ять чоловік до гуртка войовничих безбожників утягти — оце вам чотири!.. От тільки церквою вони нас поб’ють, — зажурився Володя. — Церкву вони закривають, а в нас же церкви немає...
— Да, це наші діди не догледіли, — сміється з того щирого суму Ганжа. — Знали б вони про те, що онук їхній затіє політвійну, обов’язково церкву побудували б. Щоб забезпечити тобі, Володю, повну перемогу над супротивником...
Але Володі зараз не до жартів. Добре, звичайно, було б закрити власну церкву, та коли доля їх обділила, то треба шукати інших шляхів утерти носа данилівцям.
— А що, як ми оголосимо війну всім іконам?
— Іконам? Яким?
— Та образам, що по хатах висять. Знесемо їх на вигін та й спалимо.
— Спалити, Володю, не штука, — погоджується неначе Ганжа. — А от попробуй їх знести. От до Марти Лисючки підеш за образами?
— Ні, — неохоче зізнається Володька.
— А до баби Наталки?
— Не піду.
— І я, брате, не піду. Не піду і вам поки що не раджу. Бо зачепите — буде вам війна на два фронти. І хто його знає, який фронт страшніший: данилівські комсомольці чи наші жінки. Ці як ударять із тилу, то з твоєї армії, товаришу командуючий, тільки пір’я полетить!
— Що ж нам тоді робити? — уже зовсім зажурився Володя.
— Підготувати хорошу революційну виставу.
— Виставу підготуємо... Тіки виставою данилівцям носа не втреш: у них сільбуд он який! Тут треба таке втнути, щоб їм у носі закрутило! Дядьку Василю, а що, як ми візьмемося до весни організувати колгосп?
— Як же ви його організуєте?
— А отак: кожен комсомолець запишеться... — почав знову загинати пальці Володя.
— А як не запишеться?
— Тоді ми його — з комсомолу! — рубає рішуче Володя. — Хочеш у комсомолі лишатися — сам іди до артілі й батьків за собою тягни... А якщо піонерів іще підключити — півсела до весни усуспільнимо!.. Ви чого смієтесь?
— Дивлюся оце на тебе, Володю, та й думаю: чи я колись отаким був?
— Яким? — набурмосився враз Володя.
— Отаким... Ну, як би тобі сказати... нетерпеливим, чи що, — підбирав найделікатніше слово Ганжа.
— Чого ж це я нетерпеливий?
— Дуже легко все в тебе виходить. Зібрав, наказав — і маєш артіль. А ти подумав, що з отаких наказів тільки чорти плодяться? Що з примусу й дівка не мила?..
— При чому тут дівка? — так і спалахнув Твердохліб, бо здалося йому, що дядько Василь натякає на його стосунки з Марусею.
— Ти, Володю, директиви п’ятирічного плану вивчав?
— Ну вивчав.
— То як там про колгоспи написано? До кінця тридцять другого року усуспільнити п’ятнадцять відсотків...
— Ну, й що з того, що написано!
— Ти не запріг, то не нукай! — аж розсердився Ганжа. — А не хочеш слухати по-людському, то я з тобою і часу витрачати даремно не стану!
Дістав тютюн, скрутив цигарку, запалив. Курив і потроху відходив: тепленьким, легенько насмішливим димком заволікався погляд Ганжі.
— Я тобі, Володю, добра хочу. Щоб ти дещо зрозумів та затямив. А ти роги наставляєш... От про ці п’ятнадцять відсотків... Думав я, Володю, міркував. Здається мені, що не можна цю справу відсотками міряти. Це ж не земля, що її скільки задумав, стільки й зорав. Та й то, якщо погода дозволить, як кінь не підіб’ється, як плуг не зламається. А тут люди живі, і кожна людина одна на одну не схожа... Цей до колгоспу хоч сьогодні піде, а в того свідомість ще зовсім не дозріла. Зірви зелене яблуко: що з нього буде? Або заплануй, щоб до майбутньої весни всі парубки переженилися... В кого, може, ще й дівчини немає, ще й не підросла його суджена — все одно женися! Хоч на сучці, а дай Володі план! Та ти не супся, а краще поміркуй над тим, що я кажу. А не хочеш думати, то послухай, що люди розумні говорять...
Звівся, виніс із другої кімнати тоненький учнівський зошит, розкрив сторінки, списані то олівцем, то чорнилом, всіяні кляксами й перекресленими словами, — не пройшов Ганжа школи правопису, не наламував пальці задля каліграфії, то й писав, як доведеться.
— Ось записую... Так, різні думки щодо усуспільнення. А більше, що люди розумні про це пишуть... Ленін не раз казав не спішити, щоб не пошитися в дурні... А от найсвіжіше... Ага, ось воно! От послухай, Володю, що товариш Орджонікідзе нещодавно сказав... «Організовуючи їх...» Це про бідняків і середняків сказано, Володю, «...їх навколо трактора, партія