— Я теж учора цієї «Правды» не мав, а мені вже подзвонили із округу... «Гінзбург?.. Читав статтю товариша Сталіна?.. Так от, одержиш «Правду» — прочитай негайно! І зверни особливу увагу на ті місця, де товариш Сталін говорить, що в колгоспи масово пішов середняк... Що цілими селами, волостями, районами ідуть до колгоспу селяни... Як там у тебе середняк, товаришу Гінзбург?.. Не йде?.. Вагається?.. Погано, погано... Читай статтю... Читай і намотуй на вуса, щоб не було потім пізно!..» Я після тієї розмови ніч не спав, чекав на газету. Ось вона, «Правда», ось і стаття...
Гінзбург розгортає газету, і Ганжа бачить великий, на всю шпальту, заголовок: «Год великого перелома. К XII годовщине Октября». Вся стаття попідкреслювана, помережана червоним олівцем. Особливо багато поміток у третьому розділі, що стосується сільського господарства. — Прочитай отут.
Ганжа підсуває газету, повільно, намагаючись вникнути в кожне слово, читає:
«В чем состоит новое в нынешнем колхозном движении? Новое и решающее в нынешнем колхозном движении состоит в том, что в колхозы идут крестьяне не отдельными группами, как это имело место раньше, а целыми селами, волостями, районами, даже округами.
А что это значит? Это значит, что в колхозы пошел середняк. В этом основа того коренного перелома в развитии сельского хозяйства, который составляет важнейшее достижение Советской власти за истекший год».
— Гм... цікаво...
— Що тебе зацікавило?
— Що ж це: інший там середняк, ніж у нас?
— Не знаю... Нічого не знаю... Я про інше думаю, — стурбовано продовжував Гінзбург. — Раз селянин-середняк у тих районах масово пішов у колгосп, значить, була тому поважна причина. Як думаєш?
— Яка ж це причина? — запитав Ганжа.
— Знав би, то не питав би... Ну, гаразд, про статтю поговоримо потім. Сам прочитай, комуністів ознайом, актив, а тоді й зберемося... Ти мені розкажи краще, як справи у ТОЗі.
— Та начебто і непогано, — хвалиться обережно Ганжа. — Зіп’ялись уже на ноги.
— Скільки членів? — перебива нетерпляче Гінзбург: страх не любить загальних фраз.
— Оце перед святами тридцять четвертого прийняли.
— Коней?
— Двадцять шість.
— Волів?
— Три пари...
— А як із реманентом?
— За зиму полагодимо, щоб весною не морочитись. Спасибі Петрові — не лишив кузні, поки ковалика не підучив. Зі своїм ковалем ми тепер...
Гінзбург усміхнувся втішено: любив слухати приємне про своїх друзів: «Да-а, Петро... І до нього треба заїхати, давно вже не був... Все справи, метушня, будь вона неладна!»
— Інше нас підпирає, товаришу секретар, — скаржиться тим часом Ганжа.
— Що саме?
— Наділи... Тридцять чотири члени у ТОЗІ — це тридцять чотири поля. Одне — там, друге — там, а третє — у чорта на рогах! Поки з одного на друге переберешся, уже й сонце на прузі. Отак і мандруємо, немов ті цигани.
— А хто вам винен, що ви й досі з клаптями возитесь? — розсердився Гінзбург. — В інших селах уже давно в суцільний масив виділились...
— Ми теж про це думаємо, голови і в нас на плечах є. Тільки масив отой не на місці пустому — на людських полях доведеться відводити. От у нас і вагаються: не чужу ж людину — сусіда, а то й свата чи брата на весь вік ворогом зробити можна!
— А ви скличте збори, поясніть людям, яка причина змушує вас це робити. А що будуть невдоволені... без цього нове не будується. Основне — щоб було все законно, щоб селянин бачив: не тому це зробили, що Ганжі чи Гінзбургові так заприндилося, а тому, що життя цього вимагає... От ви заключили з машинно-тракторною станцією договір?
— Та заключили.
— «Фордзона» вам навесні виділили?
— Виділили. Ми вже й погріб для пального викопали.
— От і поясни селянам, коли збори зберете: чи багато «фордзон» той наоре, коли й далі господарювати на розкиданих клаптиках будете! Трактор — не кінь, йому он яке поле подай! А тут мало того, що на клаптях, та ще й ганятимете по кілька разів на день з кінця у кінець. То ви більше пального випалите на оті переїзди, аніж на оранку. Ясно?
— Та мовби ясно...
— От і добре, що хоч ти зрозумів, — пожартував Гінзбург. — Коли сам зрозумів, то вже якось і переконати інших
зумієш.
— Еге ж, зумієш...
Ганжа трохи помовчав і знов повернувсь до новини, що привіз її Гінзбург: — Так масово пішов середняк?
— Масово.
— Гм... Щось аж не віриться. Чи там середняк з іншого тіста замішаний?
— Сталінові не віриш? — Не то всерйоз, не то в жарт спитав Гінзбург.
— Сталінові то вірю, Сталінові спробуй тепер не повірити... А от щодо середняка сумнів бере. Тут бідняка он не кожного до ТОЗу загітуєш, а це ж не ТОЗ, а колгосп. Кожен живцем до свого приріс, одірвеш — скільки тієї крові проллється...