— Ти не тільки собі — всій світовій революції завдав шкоди отим білогвардійським ударом, — підтримав товаришку Ольгу і начальник ДПУ Ляндер.
— Ти, товаришу, білогвардійщини мені не тули! — спалахнув Ганжа і важко ступив до начальника ГПУ, шо сидів як картинка в кріслі: по-військовому підібраний, весь обперезаний ременями. — Білогвардієць кого — пролетаря до крові бив... А я — пельку ворожу заткнув!
— Добре заткнув, — посміхнувся скептично Ляндер. — Повний рот зубів накришив.
— Б’ю, як умію, — похмуро відрізав Ганжа. — В панських пансіонах не вчився.
— На кого це ти натякаєш? — почервонів начальник ДПУ.
— Товариші, давайте спокійніше! — втрутився секретар повіткому Григорій Гінзбург. Приємне враження від інтелігентного обличчя з широким розвиненим чолом псувало нервове посмикування правої щоки: колись стояв Гриша біля подовбаної кулями стіни під денікінськими карабінами. В останню мить врятувала його від ворожої кулі шалена атака червоних кіннотників — на згадку лишився тільки шрам на плечі та невпинне посмикування щоки: наче він весь час намагався підморгнути. Голова його була покрита такими густими та непокірними кучерями, що жоден гребінець не витримував — щербився при першій же спробі навести хоч який-небудь лад в отих непролазних хащах. Тому, мабуть, не носив ніколи Гінзбург шапки або картуза: так і ходив простоволосий, наводячи тиху паніку на містечкових ребе, тільки в найлютіші морози прикривав благеньким шарфиком весело відстовбурчені вуха. Вони й зараз стирчали в нього, як ліхтарі, — заважали солідному тонові. — Давайте, товариші, ближче до справи... — Гінзбург постукав олівцем, перевернув, постукав іще й другим кінцем, і всім було ясно, чому зволікає секретар повіткому, нерішуче мнеться за столом: усі симпатії його — на боці Ганжі, він і сам, може, затопив би в зуби, якби при ньому хто насмілився плюнути на адрес Радянської влади; але порядок є порядок і кінець кінцем комуністи вони, чорт вас усіх забери, чи не комуністи! Тож секретар повіткому збирається з рішучістю і, офіційно суплячись, запитує в комуніста Ганжі: — Товаришу Ганжа, ти нам можеш дати урочисту обіцянку, що більше ніколи, ні при яких обставинах не піддасися на провокацію і не вдасися до рукоприкладства?
Василь відповідає не зразу. Він стоїть, як уперта гора, увесь на видноті: від приношених чобіт із скривленими каблуками до благенької робітничої кепочки в правій безпалій руці. Похмуре обличчя його ще більше супиться, погляд — важкий, непоборний.
— Не можу.
— От бачите! — сердито й дзвінко вигукує товаришка Ольга: очі її аж палахкотять праведним гнівом. — Це здекласований елемент, а ми з ним панькаємося!
«Сама ти — елемент! — коситься на неї Василь. — Послати б тебе поміж наших дядьків, не те б заспівала!»
Хтось із членів бюро сердито сміється, хтось тихо лається.
— Товариші, дотримуйтесь порядку! — стукає олівцем по столу Гінзбург. — Не забувайте, що ви не на ярмарку, а на засіданні повіткому партії... Які в кого будуть пропозиції, товариші?
Першою озивається товаришка Ольга. Обличчя — рішуче, під обсмиканою гімнастеркою стирчать груди: не поступишся — пришпилить до стінки! З ненавистю дивлячись на понурого Василя, запропонувала-відрубала:
— Виключити з партії!.. Судити показовим революційним судом!..
— Ого!
— Ну, це вже ти, Ольго, занадто! — поморщився Гінзбург.
— Я своєї пропозиції не знімаю! — і сіла, демонстративно відвернувшись од Василя.
Ляндер похитав-похитав носком хромового блискучого чобота, підняв догори пальця:
— Дозвольте мені!
— Валяй! — хитнув головою Гінзбург.
— Я думаю, що пропозиція товаришки... е-е... товаришки...
— Ковальчук, — підказав хтось збоку.
— Товаришки Ковальчук, — хитнув, подякувавши, головою Ляндер, — занадто сувора. Товариш Ганжа вчинив, звичайно, тяжку провину перед революцією, але ми не повинні забувати, в яких умовах він працює... А також врахувавши, що цей товариш вперше, так би мовити, зірвався, що він чистого пролетарського походження... з селян-батраків... я думаю, що досить буде, коли ми винесемо йому догану...
— Щоб він знову зуби трощив?
— Я вас, товаришко... е-е... Ковальчук, не перебивав, — Ляндер сів, порипів ременями, вмощуючись у кріслі, знову захитав хромовим чобітком.
— Ну, що ж, товариші, інших пропозицій не буде? — спитав у присутніх Гінзбург. — Тоді переходимо до голосування.
За першу пропозицію проголосувала тільки товаришка Ольга. Вона ж була єдина, хто підняв руку проти пропозиції Ляндера.