Чорно-синя цяточка
У відділенні травматології сказали, що кістка зламана, а м’язи майже розірвані у двох місцях. Доктор сказав, що деякі люди можуть вийти із лобового зіткнення на швидкості вісімдесят кілометрів на годину без жодної подряпини. Одного разу до травматології потрапив один товстун, який випав з вікна квартири на третьому поверсі. І відбувся лише чорно-синьою цяточкою на спині. Тут залежить від того, як пощастить. А їй, вочевидь, не пощастило. Один невірний крок на сходах, не туди повернута кісточка — і маєш: ось вона тут, у лікарні, в гіпсі.
Чоловік, подібний до араба, намотував їй вологі пов’язки на ногу. Він сказав їй, що він просто стажер і що, якщо вона захоче, може почекати, щоб це зробив лікар, але тоді їй доведеться десь із годинку повиснути, тому що в них завал. Закінчивши накладати гіпс, він попередив її, що оскільки зараз літо, їй весь час свербітиме. Він не дав їй жодної поради, що з цим робити, — просто вирішив довести до відома. Через кілька хвилин і справді почало свербіти.
Якби не цей гіпс, вона б не була вдома, коли зателефонував Давид. Якби не цей гіпс, вона була б на роботі. Він сказав, що нині він у Тель-Авіві і що приїхав до Ізраїлю лише на тиждень — для участі в якійсь конференції, пов’язаній із «Сохнутом». Він сказав, що втомлений цими лекціями і хоче побачитися з нею, а вона погодилася на побачення. Якби не цей гіпс, вона би мала виправдання для відмови, але їй було нудно. Якщо він прийде, подумала вона, я переживу приємні миті очікування. Вона стояла перед дзеркалом, підбираючи маєчку і фарбуючи брови. Потім, коли він прийде, можливо, нічого, не станеться, але вона принаймні покайфує від інтенсивних емоцій. Зрештою, що їй втрачати? З кимось іншим вона би боялася бути покинутою, але з Давидом не було про що турбуватися. Цей чоловік уже її кинув під час останнього побачення, розводячись про те, як сильно він її кохає, а після того, як вони трохи пообнімались і вона йому подрочила, заснув у своєму готельному ліжку. Він не зателефонував ні наступного дня, ні через день. А через два дні вона перестала чекати, що він зателефонує. Вона знала, що він повернувся до Клівленда чи Портленда, чи де він там живе в тій Америці. І було боляче. Було боляче так само, коли хтось бачить тебе на вулиці і вдає, що не впізнав тебе. Якби вона зустріла його на вулиці у Клівленді чи Портленді, чи ще десь, і він був зі своєю дівчиною, вона знає, що б сталось.
А тоді він розповів їй про свою дівчину. І що вони збираються одружитись. Вона не змогла б завадити їхнім планам. Але коли він їй про це розповідав, у його манері було щось таке, що змусило її відчувати, ніби правдою це було лише до моменту їхньої зустрічі, і тепер його життя піде зовсім іншим шляхом, де буде місце їй. Але вона, мабуть, неправильно це зрозуміла або ж у неї від його слів склалося хибне враження. Залежить від того, як на це поглянути. І від настрою, в якому вона була тоді, коли уявляла їх двох у тому готелі. Іноді вона казала сама собі: дурепо, забудь про це. Він американець, на що ти сподіваєшся? Ти думаєш, він кине все своє тамтешнє життя — роботу у «Сохнуті», про яку він намагався тобі розповісти? Що приїде сюди працювати барменом або хлопчиком на побігеньках тільки для того, щоби просто бути з тобою? Але в інший час вона сердилась. Навіщо він ужив слово «кохання»? Він же ж просто міг сказати їй, що його до неї потягнуло або що він був збуджений, п’яний і далеко від дому. Були шанси, щоб вона і без того йому подрочила, але без стирчання вдома аж два дні в очікуванні телефонного дзвінка. Тоді вона ще не мала мобільного телефону, тому просто сиділа маком і чекала. Тоді також було літо і в її квартирі не було кондиціонера. Повітря в кімнаті було застояне, і весь час вона намагалася читати книжку — «Світ навиворіт» Дона Деліло, але до самого вечора вона зависла на першому розділі. Вона не запам’ятала нічого з прочитаного. Там щось було про бейсбол. Потім вона ніколи не поверталася до книжки, а Давид так ніколи й не зателефонував. Але сьогодні, майже рік по тому, він раптом зателефонував, і коли він запитав, чи можна йому прийти, вона погодилася — здебільшого тому, що їй не хотілося, аби він помітив, ніби їй це боліло. Їй не хотілось, аби він подумав, немовби так сильно був для неї важливий, що вона не бажає бачити його знову.
Він приніс пляшку вина і піцу — з оливками й анчоусами навпіл. Він навіть не зателефонував запитати її, чого їй хочеться або чи вона взагалі голодна. Але піца насправді смакувала. Вино було біле й тепле, але в них забракло терплячки чекати, поки воно охолоне, тому вони випили його з льодом.
— Пляшка сто доларів, — сказав він, сміючись, — а ми його випили тут як дієтичну колу.
Йому, мабуть, хотілося, щоб вона знала, що він витратив багато грошей на вино. Він сказав: після тієї ночі він кепсько почувався через те, що сталось. Я почувався гівном. Я мусив тобі зателефонувати наступного ранку й усе пояснити. Насправді я передусім мусив постаратися, щоб такого ніколи не сталось. Вибач. А вона погладила його по щоці — не спокусливо, а як мама, що втішає свого сина, якого щойно викрили зі шпаргалкою на іспиті, — і сказала, мовляв, нічого страшного. Авжеж, вона думала про нього. Їй було цікаво, чому він не зателефонував. Але все-таки він не повинен через це почуватися зле. Він же ж на самому початку розповів, що має подругу, і тут нічого не поробиш.
Невдовзі вони одружилися, розповів їй Давид. Коли він повернувся з Ізраїлю, Керен — так її звали — сказала йому, що вона вагітна і вони мусять вирішити, робити їй аборт чи залишатися разом. Коли Керен розповіла йому про це якраз після його прильоту, його волосся все ще берегло її запах. Від тієї ночі, яку вона разом провели в ліжку, він не був у душі, тож запах зберігся. Вони мусили вирішити, робити їй аборт чи залишатися разом, сказала Керен. А він не хотів залишатися з нею. Через неї і ту їхню спільну ніч. Але він також не хотів, аби Керен робила аборт. Йому важко було це пояснити. Він зовсім не був релігійний. Але думка про аборт здавалася йому настільки незворотною, що він дуже стривожився. Тож він і запропонував. Дитина — також незворотна, сказала вона йому, немовби жартома, а він зіщулився і сказав, що знає про це. І на одному диханні додав, що це була дівчинка і що це було найпрекраснішою подією його життя. Навіть якщо вони з Керен розлучаться, сказав він, хоч він не думає, що таке станеться, оскільки у них загалом усе гаразд, але навіть якщо таке станеться, він буде радий, що Керен не зробила аборт. Їхня маленька донечка така неймовірно прекрасна. У п’ятницю їй виповнилося п’ять місяців, і це відрядження — перший його від’їзд, відколи вона народилася. Він майже вирішив не їхати на цю конференцію. Він змінив свою думку, мабуть, щонайменше п’ять разів, але врешті-решт купив квиток. Передусім для того, щоб зустрітися з нею. І вибачитися перед нею.
— Я приїхав сюди попросити в тебе вибачення, — сказав він іще раз.
Їй захотілося сказати йому, щоб він занадто цим не переймався і не робив із мухи слона. Але після чергового затяжного мовчання вона сказала, що вибачає його. Вона ніколи не бувала в його ситуації, але цілковито його розуміє. І їй було просто трохи прикро, що він їй жодного разу не зателефонував. Щоб попрощатися перед відльотом — ось і все.
— Якби зателефонував, я би повернувся. А якби повернувся, то закохався б у тебе. Мені було боязко.
І якби їй хотілося зробити йому боляче, вона могла би пригадати, що навіть тоді, тієї першої ночі, він сказав, що любить її, але натомість вона просто погладила його велику руку, якою він сперся об стіл, і потім вони пішли разом до вітальні дивитися чергову серію серіалу «Загублені» і допивати вино. Три роки тому, коли вона залетіла від Ґіори, вона так навіть і не запитала його, чого він хоче: щоб вона зробила аборт чи щоб вони залишилися разом. Вона просто пішла і, не кажучи йому нічого, зробила аборт. Через два місяці вони розлучились. Цей Давид, мабуть, любив Керен трохи більше, ніж вона любила Ґіору. Або принаймні менше її ненавидів. Вона знала, що ця ніч закінчиться тоді, коли їй захочеться, — і це додавало їй сил. Якщо вона виявить, що щось пішло не так ще до того, як стане пізно і вона втомиться, він піде, не спробувавши нічого зробити. Якщо вона погляне на нього і посміхнеться, він поцілує її. Вона зможе сказати. Але чого їй насправді хочеться? Щоб він повернувся до своєї готельної кімнати збуджений і подрочив, думаючи про неї і про те, як усе добре вийшло? Або щоб він провів ніч із нею і почувався лайном наступного дня? Вона змінювала свою думку. Забудь про нього, казала вона собі, забудь про нього і про те, як він почуватиметься. Думай про себе. Чого тобі хочеться?