— Та, знаєте, ключник налигався як свиня, ну, й пан управитель були трохи веселенькі.
Ніклес розумів, що в даному разі йдеться про велику станову різницю, що між ним і управителем пролягає справжня соціальна прірва — де ж би він, Ніклес, міг рівнятися з паном управителем! — проте помалу ним оволоділо палке бажання, щоб колись сказали таке:
— Еге, ключник був трохи веселенький, а пан управитель налигались як свиня.
Але бажання його не справджувалось. Як звикли люди казати, так і казали весь час — із пошани до пана управителя, хоч би ключник і зовсім мало випив. І коли вони вдвох із паном управителем, посидівши в корчмі з півгодини, вертались додому, до маєтку, то навіть від пана управителя Ніклес чув оте жорстоке слово, яке щоразу вкидало його в меланхолію:
— Правда, я сьогодні знов веселенький.
І врешті Ніклес пустився за водою, бо знав, що хоч обидва нап’ються однаково, то люди казатимуть, що він налигався як свиня, а пан управитель був веселенький. Хоч пан управитель ледве на ногах тримався, а він ішов поруч, як по ниточці, — однаково пан управитель буде тільки веселенький, а він неодмінно «налигався».
І от одного дня сталося так, що обидва були однакові — і пан управитель, і Ніклес. Обох уже підтинало, як кажуть у тих краях. Ключник пив цілковито усвідомлюючи, що все марно, а управитель — надто легковажно, певний своєї доброї репутації. Потім вони вийшли в село і, напівпритомні, схопили на майдані якогось чоловіка в мундирі й укинули його в ставок. То був один зі звичних жартів, за які пан управитель платив сільському сторожеві щовечора кухлем пива й сигарою. Кажуть, що від своєї долі ніхто не втече; не втекли й вони. То був не сільський сторож, а жандарм. Жандарм під час патрулювання; його захищає 81-й параграф карного кодексу, що недвозначно говорить про насильство над представниками влади, якого допускається кожен, хто здійме руку на службову особу.
З тої хвилини над головами обох зависла в’язниця. Такі справи розглядає окружний суд. Це вам уже не повітовий. Отож справа обох насильників розглядалась у Їчині, в окружному суді. Обидва вони виправдовувалися тим, що були п’яні, а за свідків виставили корчмаря, старосту, ще трьох хазяїнів із їхнього села, присутніх того вечора, коли кожен із двох випив свої тридцять склянок пива. Перший виступив як свідок корчмар Тіска.
— Ну, пане свідку, — спитав суддя, — скажіть нам, як воно було з паном Ніклесом. У якому стані він був, коли виходив із вашого закладу?
— Ласкавий пане і достойний суде, — поважно відповів Тіска. — Ніклес, ласкавий пане, Господом Богом присягаюся, налигався як свиня.
— А пан управитель Пасер, пане Тіско?
Корчмар увічливо поглянув на пана управителя і ревно промовив:
— Ласкавий пане і достойний суде, пан управитель були тоді веселенькі.
Так і записали. Потім виступила решта свідків; усі вони відповідали так само: «Ключник тоді налигався як свиня, а пан управитель були веселенькі».
Справа, таким чином, була яснісінька, і вирок складено відповідний. Пан управитель, оскільки він був усього лише «веселенький», дістав місяць, а п’яну свиню, тобто Ніклеса, відпустили на волю, бо він тоді не тямив, що робить. І ще одна річ утішила Ніклеса: після оголошення вироку пан управитель розпачливо вигукнув: «Господи, панове, таж і я тоді був як свиня!»
Але це вже нічого не змінило.
(Американська гумореска)
Однією з багатолюдних вулиць американського міста, назва якого не має для нас значення, надвечір, коли рух стає особливо жвавим, назустріч один одному йшли два чоловіки, приємні на вигляд, зі старанно поголеними обличчями.
Коли вони майже зіткнулися, добродій у сірому циліндрі спитав добродія у м’якому капелюсі:
— Пробачте, сер, чи не мав я честі коли-небудь зустрічатися з вами?
— Ні, сер, я вас не знаю, — відповів добродій у м’якому капелюсі.
— Це дивно! — голосно, щоб почули перехожі, вигукнув перший. — Отже, ви твердите, що ніколи мене не бачили?
— Ніколи, — здивовано повторив перший.
— Тоді дозвольте запитати, — вів далі добродій у сірому циліндрі, — чому ви так уважно роздивлялися мене здалеку?
Під час цієї розмови довкола них уже почали зупинятися люди.
— Ці добродії — свідки, що я на вас не дивився, — мовив другий.
— Ні, ви дивилися, сер! — голосно сказав перший. — Якщо ви джентльмен, будь ласка, відповідайте, чому ви це робили!