— Я вас не знаю, — сказав другий добродій, — вважаю ваше запитання зовсім недоречним і…
— Договорюйте, будь ласка, що «і…», — наполягав перший добродій. — Що ви цим «і» хотіли сказати?
— Я не збираюся відповідати, — спокійно промовив другий і, звертаючись до людей, що оточили їх і дедалі з більшою цікавістю прислухалися до цієї незвичайної суперечки, додав: — Панове можуть підтвердити, що я не сказав нічого поганого.
— Отже, ви думали щось погане, чи не так, пане? — спитав роздратовано перший.
— Я відмовляюсь відповідати й на це запитання, — відповів другий добродій, — тому що…
— Що «тому що»? — перепинив його добродій у сірому циліндрі. — Ви, напевно, хотіли сказати: «Тому що я не збираюся більше з вами поганитись»?
— Я цього не казав, — заперечив добродій у м’якому капелюсі, — тому що…
— Що ви розумієте під цим «тому що»?
— Абсолютно нічого.
— Однак ви зробили на цих словах якийсь особливий наголос!
— Не думаю.
— То звільніть мене від вашої присутності, — роздратовано сказав перший.
— Я можу стояти, де мені подобається, хоча…
— Словом «хоча» ви хотіли образити мене! — гримнув добродій у сірому циліндрі.
Тим часом навколо них збиралося дедалі більше роззявляк.
— Вас? І образити? — спокійно відповів другий добродій. — Навряд чи це можливо!
— Що ви хотіли сказати цією фразою?
— Нічого, крім…
— Що ви розумієте під словом «крім»?
— Під словом «крім», — відповів другий розважливо, — я розумію, що ви, сер, осел.
— Всипте йому! — порадив хтось із глядачів. — Застреліть його!
Добродій у сірому циліндрі поставив свій циліндр на землю і почав засукувати рукави.
— Ви за це відповісте, сер! — крикнув він.
— Ану, підійдіть! — мовив другий. — Повторюю ще раз: ви — осел!
— Гаразд! — вигукнув перший. — За це я виб’ю вам зуби!..
— Спробуйте!
— Що ж, і спробую! — погрозливо відповів перший і так сильно вдарив добродія в м’якому капелюсі в щелепу, що той упав на землю.
Зчинилася метушня. Всі накинулись на заводіяку, щоб як слід покарати його… Та в цей час потерпілий підвівся став перед супротивником, якого присутні вже збиралися лінчувати, і зовсім спокійно сказав:
— Леді й джентльмени, подивіться на мої зуби: ні один із них не зламався. — І він показав присутнім на свою щелепу, в якій виблискували чудові білі зуби.
— Джентльмени, подивіться і запам’ятайте! Мої зуби штучні. Фірма «Мартене і К°» виробляє надзвичайно міцні штучні зуби — вони найкраще замінюють справжні!
Потім перший добродій узяв другого під руку, і вони обидва прокричали:
— Рекомендуємо вам штучні зуби фірми «Мартене і К°»!
Після цього, закуривши сигари, спокійно вони собі пішли.
До цього дня обидва службовці фірми «Мартене і К°» були добрими приятелями. Але після сцени, яку вони розіграли на вулиці, між ними виникло непорозуміння з приводу грошей.
— Вільяме, — сказав добродій у м’якому капелюсі, коли вони після тієї сцени йшли до ресторану повечеряти, — ось твої три долари.
— Мені належить ще два, Джоне, — зауважив Вільям. — Адже пани «Мартене і К°» платять нам по п’ять доларів на день.
— Правильно, — відповів Джон. — Але з учорашнього дня ти мені винен два долари.
— Я нічого не розумію, — сказав Вільям.
— Вільяме, — занепокоївся Джон, — хіба ти не пам’ятаєш, що позичив їх учора в мене перед тим, як упився?
— Я не впивався, — захищався Вільям. — Це ти був п’яний.
— Гаразд, — відказав Джон. — Ти був тверезий і не позичав цих двох доларів, ти просто взяв їх у мене.
— Але ж я взяв тільки свої, Джоне, тому, що позавчора ти витяг у мене з кишені мундштук для сигарет, який коштує два долари.
— Містере Вільяме, ви брехун!
— Містере Джоне, ви злодій!
— П’янюга!
— Чорномазий!
У залі ресторану пролунав своєрідний звук, походження якого пояснювали слова містера Вільяма:
— Містере Джоне, за цей ляпас ми ще розрахуємось!
І службовці фірми «Мартене і К°» розійшлись розлючені…
— Джентльмени! — сказав містер Мартене, коли наступного дня колишні друзі з’явилися до канцелярії фірми. — Наш компаньйон містер Уоттер був дуже задоволений, можна сказати, навіть захоплений тим, як ви чудово розіграли вчора ввечері на Четвертій вулиці рекламну сцену. Ви провели її дуже натурально, за що висловлюю свою подяку вам, містере Джоне, і вам, містере Вільяме. Сьогодні ви зіграєте нашу рекламну сцену на Шостій вулиці о сьомій годині вечора. Проведіть її якомога натуральніше. Я вже розмовляв з начальником поліції, і він пообіцяв не чинити вам ніяких перешкод, тому що не вбачає в цьому нічого протизаконного…