Чорти вибухнули реготом:
— Ох, яка наївна душа, вона думає, що вибереться звідси!
— Голубонько, — спитав чорт Адольф, — а навіщо вам, душечко, говорити з головним опалювачем?
— Бо я гадаю, що моє місце не в казані, а серед вас, дорогі панове. Мабуть, сталася помилка в списку. Коли небесна поліція вела мене сюди, дорогою ми зайшли в чистилище, і там шинкар пригостив нас вином урожаю шеститисячного року до народження Христа. Мої конвоїри перепились і наплутали в списку. Записали мене між грішні душі, замість того, щоб записати до опалювачів. Але правда завжди спливає, як олія на воді.
— Приказками нас не проймеш, братику, — сказав чорт Рудольф. — Але, якщо ти твердиш, що сталася помилка, ми покличемо головного опалювача. Вилазь!
І душа під сичання пари вилізла з казана. Вона була вся спітніла, з висолопленим язиком. Чорт Адольф подав їй кухоль пива, душа випила й сіла поміж чортами.
— Отже, ви служили на землі кореспондентом «Нойє фрайє прессе»? — перепитав котрийсь із чортів. — Який ви симпатичний!
— Знаєте, приятелю, — сказав чорт Адольф, — головний опалювач мав на землі подібну роботу. Цей чорт із трьома зірочками був директором імператорсько-королівського відомства преси. Чому ж ви раніше не розповіли нам про себе?
— Та казав же я вам, напоїли мене вином у чистилищі. І, коли вкинули в казан, я подумав, що так і треба. Чи немає у вас сигарети?
— Ми, друже, куримо тютюн із сушених поліцейських комісарів, — зауважив чорт Рудольф, подаючи йому сигарету. — Міцний тютюнець. Згодом ви теж навчитеся так сушити. Це приємна робота: ви сушите їх, а вони в цей час розповідають вам анекдоти про себе. А ось і головний опалювач.
І справді, до них підходив колишній директор імператорсько-королівського відомства преси, старший чорт Ріхард. Він мало змінився за час перебування в пеклі. І посміхався так само солоденько, як і на землі, коли передавав у газети офіційні повідомлення. Побачивши колишнього кореспондента «Нойє фрайє прессе», він кинувся йому в обійми.
— Панове! — звернувся він до здивованих чортів. — Прошу цього добродія любити й поважати, бо з ним не зрівняється жоден розбійник.
Чорт Рудольф почервонів. А колишній директор відомства преси вів далі:
— Цей добродій убив сотні людей. От, приміром, коли відбулася в Празі невелика демонстрація, треба було вам прочитати його повідомлення в «Нойє фрайє прессе»! Він писав, що в Празі революція, що там вирізано п’ятсот німецьких родин. Хороший був чоловік.
Тепер колишній кореспондент «Нойє фрайє прессе» підтримує вогонь під грішними чеськими душами в казані номер одна тисяча шістсот двадцять.
(Із щоденника маленького Франтішека)
Мій тато не терпить, коли його засмучують, він любить спокій, коли перетравлює їжу. Тато товстий і дуже добрий, у нього обличчя здорового червоного кольору, і він служить у магістраті. Тато коротко по-англійськи підстригає свої вуса, щоб не возитися з ними й не підкручувати. Він узагалі не любить напружуватися. О пів на третю тато приходить з роботи додому обідати і їсть майже годину, потім запалює люльку й лягає на канапу. Люлька в нього падає, а він спить до п’ятої. Після цього тато йде в кав’ярню і сидить там до шостої години. У кав’ярні тато п’є чорну каву, курить сигару й дивиться, як у залі грають у карти, щоб не втомлювати себе читанням газет.
Із кав’ярні тато йде у свій трактир на вечерю, там він зазвичай випиває чотири кухлі пива й слухає, про що балакають навколо. До десятої години вечора тато завжди повертається додому, лягає спати й спить до ранку, а вранці о пів на восьму п’є каву в ліжку. О восьмій тато йде в канцелярію.
Моя мама молода й гарна. Вона молодша за тата на 20 років і, коли до нас приходить у гості молодий пан, мене зі служницею відправляють гуляти. Цей пан — татків знайомий, іноді вечорами вони разом з татом ходять у трактир послухати, що люди говорять.
Одного разу, коли я несподівано зайшов у кімнату, де він був із мамою, я застав маму в нього на колінах. Я спитав, чи не важко йому. Він сказав, що мама легка, і почав порпатися у себе в кишенях. Тоді мама подала йому свій ридикюль, він дістав крону й дав мені. Коли він пішов, мама відібрала її в мене й пояснила, що тато дуже розсердиться, якщо мама йому скаже, що я взяв гроші від пана Фінгуліна. Мені не можна брати від нього гроші й нічого не можна просити, тому що бідолашний тато, в котрого стільки турбот, дуже засмутиться, взнавши, який у нього невихований син! Моя мама дуже ласкава з усіма. Вона всіх гладить і цілує. Гладить мене, тата і пана Фінгуліна, нашого собаку, всім усміхається — мені, татові, і панові Фінгуліну, і собаці. А цілує більше всіх мене і пана Фінгуліна. Тато, коли приходить додому, випивши трохи коньяку, відразу лягає спати, з нами майже не розмовляє. Зате пан Фінгулін заходить до нас вечорами, поки тато в трактирі, і вони з мамою сидять у темряві. Мене посилають на кухню, бо, якщо я з ними сидітиму в темряві, у мене на носі виросте пір’я, і тоді мене ніхто не буде любити. Так сказала мама.