Уранці служниця розбудила мене, звеліла вмитися, одягнутись і розбудити тата, оскільки пан Фінгулін бажав з ним побесідувати. Я зрадів. Раніше було навпаки — завжди тато будив мене, а тепер я його розбужу. Я постукав татові по лобі, щоб проснулася його душа, він повернувся і промимрив:
— Вино поставте на лід.
Я заліз на ліжко і стягнув із тата перину. Виявилося, тато був узутий і в штанах, які носив по неділях і в свята. Манжети і комірець лежали в циліндрі, а циліндр лежав під татом. Все було зім’яте, як тоді, коли я сів на коробку від модистки і провалився в неї на мамин капелюшок. Тато боявся забруднити простирадло нечистими черевиками і підклав під ноги оксамитову жилетку. Я вщипнув тата за ногу, він перекинувся лицем до мене і пробуркотів:
— Нас тут шестеро, так що принесіть три пляшки!
Тато буркотів не дуже розбірливо, тому що в роті у нього була розтріпана сигара. Я потягнув за неї, і вона розламалася, половина залишилася в мого золотого татуся в роті. Татусь облизнувся і проковтнув її, потім повернувся на другий бік і пробуркотів:
— Терпіння немає чекати, вино, видно, ще тільки готують, візьміть, панове, ще по шматочку лосося, я більше не можу.
Я пішов у їдальню, де стоїть у нас швейна машинка, і дістав з ящичка шпильку. Тато лежав до мене спиною, і я кольнув його у верхню частину штанів, і як треба, тато ж у мене великий і стерпить що завгодно. Він так сильно здригнувся, що я не зміг висмикнути ту шпильку назад, і тато перекинувся на шпильку, але вона його колола, і тут тато вдарився випнутими штанами об край ліжка, потрапивши, як мовиться, із вогню в полум’я. Тато дуже смішно смикався та звивався, як колись короп, котрого я витягнув із наповнених водою ночв і кинув на підлогу.
Я не відразу наловчився, проте все-таки висмикнув шпильку. Зате тато майже прокинувся і тер очі, сидячи на постелі. Він позіхав, навіть не затуляючи рота руками, як мав би робити я, щоб не дістати потиличника.
Але тато все-таки ще не зовсім прокинувся, тому що дивлячись на мене упритул, він не пізнавав мене і буркотів, що готель кишить блощицями. Тут я сказав татові, що це я, його маленький Франтішек, що вже досить пізно і з ним хоче говорити пан Фінгулін.
Тато схопився за голову, подивився на свої черевики і спустив ноги з ліжка.
— Ну що, Франтішек, здорово ми нахимерили, га? І дівчатко яке було! — У тата голос був хрипкий-хрипкий, як колись у мами, коли вона на хрестинах пила вино. А тато знову почав позіхати, очі в нього були сумні-пресумні і ніби затягнуті шовковим папером. Потім він щось сказав про випивку. Це слово я не смію вимовляти, за нього мене лупцювали. Якось я покликав дідуся випити, коли кава була вже налита. — Франтішек, — повторив тато, моргаючи очима, — пияцтво вбиває інтелект, і, якщо я побачу тебе з чаркою, я виб’ю її у тебе з рук.
Тут на тата напала гикавка і позіхи. Тато затиснув перенісся і потримався за ніс. Гикавка зникла. Тато і мене навчав затискувати носа від гикавки і не дихати, коли не порахую до дев’яти. Потім він підійшов до умивальника і напився води зі склянки, в якій тримав зубну щітку, опустив голову в таз і попросив мене лити на неї воду, бо йому було погано. Тато поналивав кругом. Мене, якби я хоча б трішки набризкав, одразу ж обізвали б поросям. Тато вмився, витерся рушником, сів на постіль і простогнав, що йому зараз буде кепсько, тому що шлунок його ніби повиснув у повітрі. Він підійшов до тазу, і йому стало так погано, як мені колись, коли я об’ївся.
Варто було татові підняти голову і сказати:
— Фран…
Як у нього починалося спочатку.
Я підійшов до тата, він почав гладити мене однією рукою по голові, а другою тримався за живіт і все вивергав із себе:
— Фра… Фра…
Нарешті він зміг вимовити:
— Франті… — а потім: — Франтішек, ах, просто жахливо, що твоєму татусеві доводиться переживати!
Я подумав, чи не отримати мені крейцер, і почав плакати. Якось у тата боліли зуби, і він дав мені 2 крейцери, щоб я тільки замовк. І цього разу тато дістав гаманець, заглянув у нього і сказав:
— Хе-хе, а грошики тю-тю, чорти вхопили!
І він почав ходити по кімнаті та примовляти:
— Не плач, усе мине в твого бідного нещасного татуся.
Потім він зняв черевики і звелів дістати йому з-під ліжка капці. Сам він боявся нахилятися, щоб шлунок не потягнув його донизу, і підійшов до шафи по халат. Я попередив тата, що халат ще ввечері надів пан Фінгулін. У тата задрижали руки, і я почув, як він, дивлячись у розчинену шафу, сказав:
— Господи, ну що я зробив поганого пану Фінгуліну? Мало того, що він позбавив мене дружини, а тепер ще й халат забрав.