Ось бачите, пане Чейвін, яким я був у ваші роки, а ви до цього часу не зробили нічого такого, що свідчило б про ваш розум.
Ви кажете, що недавно врятували моїй доньці життя, коли вона впала з човна в море. Це гарний вчинок, але я не бачу, щоб він мав для вас практичне значення, — адже, як ви кажете, ваші черевики зіпсувались остаточно. Що стосується ваших почуттів до моєї доньки, то не розумію, чому я повинен платити за них гроші і стати тестем людини, в якої розуму — ані на гріш.
Бачу, що ви знов починаєте соватись у кріслі. Будьте ласкаві, заспокойтесь і відповідайте на мої запитання:
— Чи зробили ви який-небудь вчинок у житті?
— Ні.
— А чи є у вас майно?
— Немає.
— Ви просите руки моєї дочки?
— Так.
— Вона кохає вас?
— Кохає.
— І останнє запитання: скільки у вас є грошей з собою?
— Сорок шість доларів.
— Гаразд, я розмовляв з вами тридцять хвилин, ви хотіли дізнатися, як роблять гроші. Так ось: ви заплатите мені тридцять доларів — по долару за хвилину.
— Але, пробачте, пане Вільяме… — протестував молодик.
— Ніяких «пробачте», — мовив, посміхаючись, пан Вільяме, глянувши на годинник, — тепер ви дасте мені тридцять один долар — минула ще одна хвилина.
Коли вражений пан Чейвін заплатив гроші, пан Вільяме люб’язно сказав:
— А тепер дозвольте вас попросити залишити мій дім, інакше я буду змушений наказати, щоб вас вивели.
— А ваша дочка? — вже на порозі запитав молодий чоловік.
— Я свою дочку ніколи не віддам дурневі, — спокійно відповів містер Вільяме. — Залиште мій дім, інакше ви будете мати щастя збирати свої власні зуби.
— Оце мав би зятька! — сказав містер Вільяме своїй дочці, коли Чейвін пішов. — Той твій коханий винятково дурний чоловік, і розуму він ніколи не набереться.
— Отже, — спитала міс Лота, — в нього немає ніякої надії стати моїм чоловіком?
— За таких обставин це неможливо — категорично заявив містер Вільяме. — Доки він не покаже себе спритною й розумною людиною, в нього не буде ніякої надії!
І містер Вільяме розповів своїй дочці про лінчування негра на ділянці свого дядька, про хід розмови з містером Чейвіном і додав:
— Я розповів йому чимало повчального.
На другий день містер Вільяме поїхав у справах торгівлі.
А коли через тиждень він повернувся, то знайшов на своєму письмовому столі листа такого змісту:
«Вельмишановний пане!
Дякую Вам щиро за пораду, яку Ви дали мені тиждень тому. Ваш приклад так мене надихнув, що я у Вашу відсутність виїхав з Вашою дочкою до Канади, захопивши з собою з Вашого сейфа всі Ваші гроші, коштовності та цінні папери.
А нижче стояло:
«Любий татку!
Просимо твого благословення і заразом повідомляємо, що ми не могли знайти ключа від сейфа й тому підірвали його нітрогліцерином.
Коли тінь від місяця почала маліти, а сонце дедалі більше і яскравіше виступало з-під затіненої поверхні, судовий радник пан Яуріс кинув на землю жовто-зелене скло з жестом надзвичайної огиди. Я стояв поруч у кімнаті, коли пан судовий радник сказав:
— Я так і знав, що мене знову ошукають із цим затемненням. Таке сталося вже вдруге. Перший раз, п’ятнадцять років тому, ніякого затемнення не було, закрило хіба що третину сонця. А теж патякали, нібито темрява буде повна. Я придбав чорні окуляри, і яке ж було моє розчарування! Пам’ятаю це так чітко, ніби все відбувалося тільки вчора.
Я давно захоплююся астрономією, і моє захоплення поділяли моя дружина і пан доктор Кавка. Він побував із науковою метою у великих швейцарських лабораторіях, а з Монблана нібито привіз фотографії проходження Венери. У мене була вілла в Крушних горах. Веселенька, мила вілла на голій вершині великого пагорба: нижче починалися ліси, а далі навкруги, куди не кинь оком, тягнулися гори й ліси, вінцем обступаючи поляну й віллу на ній; ночами вони ввижалися особливо високими, і, коли я дивився на небо, здавалося, ніби я перебуваю на дні вирви. Тут, на цій віллі, ми обладнали маленьку обсерваторію, звідки й спостерігали 7000 зірок від першої до шостої величини, видимих неозброєним оком. Коли ж ми наводили на них телескоп, зірки здавалися нам розсипаною крупою. Пан доктор Кавка всі ці явища вмів пояснити науково, що дуже подобалося моїй дружині. Я теж люблю астрономію і досі не втратив до неї інтересу, хоча мені особливо ніколи над усім цим задумуватися. Ну, хіба це не смішно, ця крихітна зірочка сьомої величини, що світиться у сузір’ї Великої Ведмедиці, перебуває від нас на відстані 340 трильйонів кілометрів, і якщо взяти для порівняння кур’єрський потяг, який мчить зі швидкістю 120 кілометрів на годину, він досягнув би її через 325 мільйонів років.