Прочитавши останній, 208-й випуск і заплативши за «Амстердамського торговця чоловічиною» всього 166 крон 40 гелерів, Голан проплакав цілу ніч. Коли він згадав про трагічний кінець ватажка банди, якого в останньому випуску повісили, то в бідолахи розірвалося серце від жалю, і він залишив удову з тринадцятьма дітьми без жодних засобів до існування. Поховавши чоловіка, вдова продала всі 208 випусків власниці продовольчої крамнички Возабовій за 1 крону 40 гелерів; тобто 18 кг паперу були продані по 8 гелерів за кілограм для загортання сосисок.
У шановної пані Возабової було два види покупців: одні брали за готівку, а другі — в борг. Вона ставилася до всіх привітно, але тим жінкам, що купували за готівку, казала: «Люб’язна пані» і «Цілую ручки», — а жінкам з другої групи просто: «Що бажаєте?» і «Моє шанування». Інших розрізнень не було.
Ця шановна пані, купивши у вдови Голанової 208 випусків «Амстердамського торговця чоловічиною», наказала віднести папір додому і, замкнувши крамницю, збиралася вже розрізати його на чвертки для фунтиків.
Вона взяла перший випуск і приступила була до справи, як раптом їй упали в очі жирні букви: «Ага! Вони продають у м’ясній крамниці м’ясо вбитих людей!»
Знизавши плечима, вона відклала ніж і почала знайомитися з новим видом м’ясоторгівлі. З того часу вона посерйознішала. На другий день прочитала другий, третій, четвертий. Так, читаючи в середньому по три випуски в день, вона за дев’яносто днів перечитала всі 208 випусків. Починаючи від 108 випуску пані Возабова перестала стежити за собою і переодягатися.
На дев’яностий день її найкращі покупниці, ті, що брали товар за готівку, одержали від неї листа такого змісту:
«Вельмишановна пані! Завітайте, будь ласка, сьогодні ввечері до мене. Є для вас важливі новини».
Коли вони прийшли, Возабова зарубала їх усіх сокирою. Як тільки звістка про це облетіла місто, мені довелося видати «Амстердамського торговця чоловічиною» новим виданням.
Власник транспортного агентства Кобкан закликав до свого кабінету рожевощокого практиканта Пехачека й довго з ним говорив.
Коли Пехачек вернувся до свого столу, він був блідий і трусився всім тілом, а чуприна йому наїжачилась.
— Звільняють? — спитав бухгалтер.
Пехачек не відповів, а взяв пальто й капелюх і, не промовивши й слова, вийшов із контори. Бухгалтер зразу зайшов до хазяїнового кабінету, а вернувшися, похитав головою й сказав:
— Нічого не розумію. Пан хазяїн відпустив його на всю другу половину дня до винного погребка.
Решта п’ятеро практикантів заздрісно подивились на порожній Пехачеків стілець і знов устромили очі в свої фактури.
Над конторою транспортного агентства Кобкана завис дух таємниці, загадки, невідомості.
А справа була дуже проста, хоч і трошечки чудна.
Пан хазяїн говорив з Пехачеком дуже ласкаво. Сказав йому таке:
— Пане Пехачек, ви чоловік молодий і обдарований. Пан управитель і головний бухгалтер дуже хвалять вас. Ви старанний, меткий, кмітливий, скромний, енергійний, роботящий. Ви не п’єте, не курите, в карти не граєте, за дівчатами не бігаєте, боргів не маєте, на службі авансів не просите, добре вмієте рахувати, маєте гарно вироблене письмо, паперу не марнуєте, приходите до контори вчасно, виходите останнім. У вас є ділова жилка, ви дуже вправно стенографуєте і швидко, без помилок друкуєте на машинці будь-якої системи. Знаєте кілька мов і одягаєтесь скромно, але пристойно. Ваші черевики завжди ретельно вичищені, а комірець завжди свіжий…
У зразкового практиканта аж сльози на очах виступили від блаженства, він невідривно дивився на свого хазяїна, а той, кинувши на Пехачека милий, добродушний погляд, провадив м’яким, розчуленим голосом:
— За два тижні мої іменини. Мені було б приємно побачити в газеті поздоровлення й побажання від знайомих, друзів і персоналу фірми. Само собою зрозуміло, що пов’язані з цим витрати я беру на себе. Але я не хочу, щоб поздоровлення було заяложене, буденне. Я хотів би прочитати щось оригінальне, щось, скажімо, в транспортному стилі. Щось таке, чого у нас ще не було. Щось таке гарне, щоб читачі й через багато років згадували те поздоровлення до моїх іменин. Щось таке, щоб усі люди плакали. Ось я й згадав про вас. Звичайно, ви про це нікому ні слова. Дайте вашу руку.
Практикант подав хазяїнові тремтливу руку, той потиснув її й повів далі:
— Ви це зумієте. День сьогодні гарний, сонячний, думки у вас роєм роїтимуться. Я відпускаю вас зі служби на весь пообідній час. А щоб вам краще творилось, ідіть до винного погребка, випийте дві чвертки мускату або вермуту. Я знаю, ви не уп’єтеся. А потім поїдьте до Стромовки, сядьте десь там на лавці та й складіть те поздоровлення до моїх іменин. Ось вам п’ятдесят крон.