— Верніться або ж заплатіть крейцер, — сухо промовив він офіційним тоном.
— І не подумаю.
Штепан Брих кивнув жандармові, який чатував біля будки жертву, наче павук муху, і промовив свої звичні два слова: «Візьміть його».
І коли жандарм після своєї усталеної формули «Підеш по-хорошому чи зі скандалом?» повів пана радника магістрату в поліцейське відділення, в очах у Брута заблищала сльоза — Штепан Брих уперше в житті заплакав.
Через два тижні після цього в приміщенні фінансового відділу магістрату відбулося невеличке торжество. Магістрат за вірну службу нагородив збирача податків Штепана Бриха бронзовою медаллю. Це було зроблено за бажанням самого радника магістрату Пойсла, якого все ж таки не відправляли додому по етапу за вчинений злочин.
Після цієї нагороди Штепан Брих став іще пильнішим.
Уночі 2 квітня того ж року він спокійно стояв на празькій стороні, біля Національного театру, як раптом повз будку стрімголов пробіг якийсь чоловік. Жандарма на мосту не було, він, мабуть, повів якогось порушника в поліцію.
І Штепан Брих кинувся навздогін за негідником:
— Стій! Плати крейцер! Тут прохід платний!
Незнайомий, немов нічого не чуючи, мчав далі. Штепан Брих біг за ним, горлаючи в пітьму:
— Патруль, держи його! Хай дасть крейцер!
Вони добігли до Малої Страни, пробігли Уїзд, площу Радецького, Вальдштейнську вулицю, обминули Хотківські сади — спереду летів переляканий незнайомий, а за ним підтюпцем біг пан Штепан Брих, що й далі горлав:
— Гей, ви, заплатіть крейцер, а то я вас підстрелю!
Так вони бігли під гору за Дейвіцькі ворота, шляхом до Підбаби. А коли зійшов місяць, утікач обернувся до свого переслідувача й побачив, що в чоловіка у форменому кашкеті на губах виступила піна і він якось дивно водить очима. Смертельно злякавшися, переслідуваний підбіг до річки і, щоб зберегти життя, стрибнув у воду.
Ще один сплеск — і Штепан Брих поплив за втікачем.
Посеред ріки з вигуком «Дайте крейцер!» він наздогнав утікача й міцно вхопив його руками.
Велика хвиля накрила їх обох.
Через три дні біля Клецан із Влтави витягли двох утоплеників, які стискали один одного в судомних обіймах.
У кулаку в одного з них знайшли крейцер. То було тіло Штепана Бриха, якому пощастило-таки в смертельній сутичці витягнути крейцер з кишені своєї жертви.
Відтоді моторошно вночі на Влтаві між Підбабою і Підгір’ям.
Опівночі завжди чути голос: «Дайте крейцер!» Це блукає по дну Влтави дух Штепана Бриха.
Магістратський практикант Бахура був чоловік молодий, недосвідчений і не знав, що в магістраті на людей, як він, чигають численні небезпеки і що практикантові треба дуже твердої вдачі, щоб не піддатися спокусі й не вплутатись у якусь хабарницьку історію зі своїм начальством або й без нього.
Магістратський практикант Бахура не знав, що гідра мамони полює на ніжні душі магістратських практикантів, щоб їх поглинути, так само як уже поглинула сивини багатьох старшин міста.
Усі великі хабарницькі справи в магістратах, що так збурювали громадську думку, годі й рівняти зі справою практиканта Бахури.
Нині підкуплений практикант Бахура поневіряється по світу, бо він кинув у багно чистий прапор магістрату, навіть гірше — він його забруднив нечистотами.
Щоб увійти в курс усієї справи, треба почати з отієї паскудної історії на Малій Страні.
Там, у лабіринті стильних мальовничих завулочків, є шинок пана Шедівого.
Пан Шедівий був один із тих великих старих добряг, котрі не зважали на санітарні розпорядження празького магістрату, тому в них, може, цілі десятиріччя вентиляційні ходи вели до вбиральні.
Клієнти не скаржились, бо пиво було добряче; крім того, у вбиральні завжди було темно. Ця вбиральня, що відіграла визначну роль у справі з підкупом практиканта Бахури, не мала жодного віконечка, що виходило б до світлової шахти, жодного отвору, який впускав би хоч трохи того світла Божого в похмуру, вогку комірчину, робив би те темне приміщення світлішим і веселішим.
Та люди, що ходили до пана Шедівого пити пиво, були цілком задоволені. Консервативна Мала Страна у своїй кам’яній заціпенілості не протестувала, так що пан Любош Єржабек був би, певне, дуже радий з цього.
Але настала пора, коли невтримний рух сучасного життя зачепив і вбиральню пана Шедівого.