За три дні брат зниклого вже став лице в лице з обвинуваченим. Хвилин із п’ять витріщався на нього в німому подиві, а тоді, обнявши його, вигукнув:
— Йозефе! Де це я з тобою стрівся!
А обвинувачений, сумно всміхаючись, знизав плечима й безнадійно промовив:
— Ні, я не ваш брат, я вже не Вачкарж!
Але брат під присягою посвідчив, що це таки Йозеф Вачкарж; судові лікарі з’ясували, що пан Вачкарж не зовсім здоровий душевно, а старанне розслідування встановило, що це справді той Йозеф Вачкарж, який колись вийшов із своєї крамниці і вже три місяці перебуває під слідчим арештом при карному суді. Його економка та інші свідки теж збагнули, що тут сталося невелике непорозуміння в інтересах правосуддя, і одне за одним посвідчили під присягою, що це таки він, загадково зниклий крамар. Тому звинувачення в убивстві себе самого відпало, лишилось тільки обвинувачення в крадіжці того сувою каніфасу, що був тоді при ньому. Але й це розслідування за браком доказів припинили. Та потрібно було ще два роки, поки психіатри в лікарні вигнали з голови пана Вачкаржа думку, що він не Вачкарж і що він десь сховав свій власний пограбований труп.
А коли через два роки його виписали з лікарні як уже здорового, аж тоді пан Вачкарж зрозумів, що справедливість переможе завжди, попри всі перешкоди, і тепер урочисто проголошує цю істину всюди, куди лишень прийде, і кожному, з ким розмовляє.
У ранковому випуску однієї щоденної газети з'явилося оголошення. воно було не дуже довге, але звучало так, наче крик розпачу:
Негайно продам або проміняю на будь-що живого хом'яка.
Прага-III, вул. Пласка, 2, 4-й пов., двері ліворуч.
Читачі проминали це оголошення без інтересу, і тільки Гонзатко, учень другого класу гімназії, що того дня мав уроки аж з дев’ятої години, зупинив на ньому свій погляд. Він був удома сам. Батько пішов на службу, мати із сестрою Емою — купити ще дещо для весілля, бо Ема післязавтра виходить заміж. А служниця скористалася з такої нагоди і подалася провідати свого милого в слюсарній майстерні десь у Карліні, сказавши Гонзаткові, щоб не забув як слід замкнути квартиру і віддати ключі двірникові. Ще й погладила його по голові й сказала: «Богоушку». Вони були дружні, бо їм обом у родині найбільше перепадало. Коли Анна якогось дня не витіє чогось, то напевне щось витіє Богоушек, і навпаки. І через те вони підтримували одне одного.
— Анно, а що сказати, коли мама прийде раніше?
— Що до мене приїхала тітка з Модржиць.
— Гаразд, — поважно мовив Гонзатко і взяв на себе владу в квартирі. Ліг у крісло-гойдалку й почав читати газету. І тоді йому трапилось оголошення про хом’яка.
У Гонзатка загорілись очі. Він, як усі другокласники, мав таку романтичну натуру, що не міг не захопитись живим хом’яком. Він уже давно хотів мати вдома яку-небудь тварину. Марив подорожами до Індії по молодих тигрів, марив великим берберійським левом, який слухався б тільки його, спав би в сестриному ліжку (адже воно однаково стоятиме порожнє, коли сестра вийде заміж) і за його наказом зжер би класного наставника разом із класним журналом. А інколи йому снилось, ніби він держить удома, в ночвах, прирученого моржа, і тому в них ніколи не буває прання і двох пов’язаних із ним речей, страшних для Гонзатка: юшки з кминовою засмажкою і каші з підсмаженої манки.
А то ще йому снилось, ніби в каретні в них на подвір’ї стоїть приручений молодий слон, і той слон робить усяку домашню роботу, яка досі припадала на Гонзатків пай, як-от: бігати батькові по газети чи по тютюн, а сестрі — по ноти та поштовий папір (поки вона ще листувалася з женихами).
І ось його мрії здійснюються. Правда, від тигра довелося спуститись до хом’яка, але цього хом’яка він матиме напевне. Хіба в них у домі не знайдеться вдосталь речей, які можна проміняти за хом’яка? Хіба в його сестри у комоді не лежить цілком пристойний посаг, учора гарненько перерахований і гарненько позв’язуваний голубими шовковими стьожками? І якщо з тих пакунків витягти одне чи друге і знов дати всьому лад, хто про це здогадається? Невже та крутихвістка (тобто Ема) все зразу на себе надягатиме? І хіба у батька в письмовому столі нема гарної колекції старовинних монет? Хіба взагалі в них у квартирі немає стільки всякого добра, що за нього можна б виміняти хоч і триста хом’яків?
Гонзатко взявся до діла. Насамперед треба було якось добратись до комода з посагом. Це була не дуже проста справа, але він напам’ять, без допомоги мнемотехніки знав, де схований ключ від комода. Насамперед він розшукав у кухні, в бляшаній коробці для хліба, ключик від шкатулки, оздобленої карловарськими камінцями. Та шкатулка стояла у вітальні на шафі біля дверей. Відімкнувши ту шкатулку, він узяв там ключ від другої шафи, що в спальні. А в тій шафі ліворуч, під білими рукавичками, нарешті знайшов ключ від комода з посагом.