– Взагалі-то, у нас прийнято вважати, що це Софі – ходяча неприємність, – з посмішкою сказав Патрік, прямуючи до протилежної вулиці. До нічного клубу залишилося якихось двісті метрів. Потираючи рідку борідку, він зацікавлено розглядав вітрини численних крамниць, що простягнулися вздовж всього кварталу. Там між прилавками безперервно курсували покупці, жваво обговорюючи предмет покупки одне з одним, або ж з черговим продавцем-консультантом. В пам’яті Патріка промайнула фраза, надрукована на звороті квитків метро: «Мегаполіс Акрополь – завжди відкритий для тебе!».
Акрополь. Місто, яке ніколи не спить. Місто сотень тисяч вогнів з багатомільйонним населенням, поєднало в собі велич древньої готичної архітектури і новітні технології сучасності, розкинувшись по обидва боки південної затоки Елбері.
– Прийшли, – повідомив він, відірвавшись від роздумів і звернувши в темний провулок між старою багатоповерхівкою та напіврозваленим кінотеатром.
Нічний клуб «Механічна дама» користувався особливою популярністю у місцевої молоді, і не в останню чергу через свій своєрідний зовнішній вигляд.
На суцільний цегляній стіні була розміщена неймовірна інсталяція в стилі «стімпанк» – п'ятиметрове металеве обличчя сплячої жінки, оснащене безліччю дрібних механізмів, схожих на годинникові. Коліщатка, пружини, різні шестерні – все складалося в один великий механізм, який безупину цокав, клацав і скреготів, а відкритий рот слугував входом.
Поряд із клубом на них вже чекав Бенні зі своєю свитою. Мало знайдеться в місті людей, які б з радістю передчували зустріч з цим довготелесим молодим хлопцем, з хворобливим кольором шкіри та брудними сальними патлами.
Побачивши їх, Бенні вдоволено вишкірився і помахав квитками, підкликаючи до себе.
– Ось, як і домовлялися. Тепер ми квити, Патрік, – його голос звучав, немов липкий холодний слиз на дотик.
– Головорізи? – здивовано звела брови жінка, вельми схожа на місцеву повію. – Бенні! Сьогодні, ти допомагаєш їм, а завтра вони з’являться за твоєю душею, – і, вилаявшись, вона з огидою плюнула собі під ноги.
Софі поморщилася. Тим часом Кук, намагаючись бути якомога більш непомітним, потягнувся до внутрішньої кишені плаща.
– Ой, ну навіщо так грубо, – Патрік, підморгнув, граційно вихопивши квитки. – У нас з Бенні старі рахунки, тому, в разі чого, година фори йому гарантована. Так, проходимо, початок через десять хвилин. І я нічого не хочу пропустити!
– Вам тут не місце! Забирайтесь туди, звідки прийшли, погані виродки, – прогудів темношкірий здоровань, який раптом виріс перед Куком. Всього секунду тому він був за спиною у Бенні, а вже наступної миті тягнувся своїми величезними ручищами до Кука, скривившись у лютій гримасі.
– Патрік, скажи своєму голомозому дружку, хай не гарячкує. Мої друзі трохи перебрали, самі розумієте, от і верзуть казна-що, – Бенні збентежено окинув поглядом усю трійцю, відтягуючи громилу.
Двері клубу відчинилися, і на вулицю, разом з розпашілими людьми, ринув потік гучної музики, наповнивши теплий вересневий вечір низькими басами. З центральної вулиці з'являлося все більше людей, повністю заповнюючи і без того тісний провулок.
Софі штурхнула Кука ліктем в бік, і той неохоче випрямився:
– Не сумніваюсь.
– От і прекрасно. А тепер, дозвольте відкланятись! Наступні покупці вже чекають, – і грубо потягнувши жінку за собою, Бенні розчинився серед галасливої юрби. Здоровань сиплячи прокльонами, неквапливо почовгав за ними.
Блискучими П'ятами Бенні прозвали не даремно. Він завжди крутився в підозрілих компаніях, прокручуючи сумнівні угоди, і коли діло пахло смаленим, він давав волю ногам, залишаючи після себе тільки стовп пилюки. Патрік подумки відзначив, що Кук правий – таких пройдисвітів годі було знайти. Поглянувши на годинник, який ланцюжком кріпився що кишені вельветового піджака, він жестом поквапив своїх супутників до входу.
– Ігри Патріотів! Не пропустіть захоплюючий фестиваль пригод! – тріпочучи пачкою листівок, затарахкотіла дівчина у червоному манто. Вона виринула прямо перед Патріком, перегородивши дорогу і заважаючи йому якомога швидше потрапити на омріяний концерт.
– Я сам – суцільна пригода, сонечко, тож відступи, – звелів той, недбало махнувши рукою.
– Приходь, і твоє життя зміниться назавжди! – здивовано закліпала вона очима, не припиняючи спроб втиснути листівку хлопцю.
– Моє життя зміниться, як тільки ти відійдеш, – Патрік опустив руки їй на плечі, акуратно пересунувши вбік.