Выбрать главу

Невдоволено фиркнувши, дівчина прийнялась за Софі, та наткнувшись лише на грізний погляд, всунула їй пару папірців і зникла в невідомому напрямку.

«Заплати та виживи» – такою була основна ідея нової грандіозної афери. Ці ігрища були повсюди, заполонили рекламні щити, телебачення, газети і з кожним днем стрімко набирали популярність серед мешканців міста. Чимало з них клюнули на ці вельми туманні заклики, і навперебій рвалися поповнити ряди учасників цієї сумнівної затії.

Софі ліниво оглянула листівку. На зворотньому боці в незрозумілому порядку були якісь малюнки, літери, слова. Все це нагадувало ребус, до вирішення якого і не збагнеш, як підступитися.

Тарабарщина якась.” – подумала вона, і, зім'явши, викинула папірці куди подалі.

– Це анкета, – мовив Кук, ідучи поряд, – я неодноразово бачив такі раніше. Якщо правильно заповниш, потрапляєш у список потенційних претендентів на участь. І ті, хто швидше оплатить своє місце, входять в гру. І що найцікавіше – ти не знаєш, що вона буде собою являти. Подейкують, ігри жодного разу не повторювалися.

Софі вдала що нічого не чула. В її сьогоднішні плани не входило обговорення розваг для багатеньких дурників. Друзі саме пройшли за загородження, і галаслива юрба, яка була у передчутті концерту, повільно понесла їх до входу. Дівчина рішуче протиснулася в натовп, вслід за Патріком, безцеремонно прокладаючи собі шлях. Зараз її мало хвилювала чиясь відтоптана нога чи задіте плече, як, загалом, і всі ці вичурні незнайомці.

– Очам своїм не вірю, кого це сюди занесло! Мої вітання! – Орфей з’явився, наче нізвідки. Широко посміхаючись, він перекинув руку через плече Софі, підлаштовуючись до її кроку. Його акуратно вкладене сріблясте волосся, сьогодні віддавало злегка фіолетовим відтінком. Це особливо ефектно поєднувалось з густими чорними бровами і такою ж кількаденною щетиною. – Вражає, як вам вдалося витягнути цього голомозого бовдура в люди? – Орфей кивнув в бік насупленого Кука, вкрай незадоволеного всім що тут відбувалося.

– Спочатку перевіреним методом: брехня, шантаж і провокація. Ну, а якщо це не допомагає – на сцену виходить Патрік, з усім своїм красномовством. І не минає й десяти хвилин, як клієнт готовий!

Орфей розреготався:

– О, цей малий гівнюк завжди отримує те, що хоче.

– А ще він прекрасно тебе чує, – уїдливо повідомив Патрік, потиснувши руку товаришу. – Дороті вже в залі і зайняла столик.

– І вона тут, – розчаровано простогнала Софі. Тільки не сьогодні, тільки не навіжена Дороті Фінч! – Кук точно не зрадіє.

– Він про це ще не знає.

– Про що не знаю? – поцікавився хлопець, саме наздогнавши їх.

Ніхто не встиг відповісти. «Механічна дама» вибухнула оглушливими оплесками, що означало одне – на сцену вийшли «Аніматори». Поспіхом вручивши дебелим охоронцям квитки, друзі зникли в темряві нічого клубу.

* * *

Великий зал то зникав у суцільній пітьмі, то знову виринав в яскравих спалахах прожекторів. Софі здавалося, що вона бачить все секундними стоп-кадрами. Чиїсь руки, ноги, волосся миготіли перед очима і збивали з пантелику.

Натовп довкола танцював, рухаючись в дивовижно синхронному шаленому ритмі. Оточена з усіх боків, дівчина не могла зрозуміти, в якому напрямку їй потрібно йти. Вставши навшпиньки, Софі покрутила головою, намагаючись розгледіти Патріка або Орфея. Марно, жодного знайомого обличчя. Звуки занадто голосні, мерехтливе світло занадто яскраве, все йде обертом, а підлога зрадницьки тікає з під ніг. Заплющивши очі, Софі подумала що або гурт насправді настільки класний, як розповідав Патрік, або остання пляшка на трьох була зайвою.

Кук залишився з Дороті сам, а отже, потрібно якнайшвидше знайти столик, за яким вони сидять. Зробивши декілька невпевнених кроків, вона налетіла на вульгарно одягнену дівицю, добряче отримавши ліктем поміж ребра.

Вилаявшись, Софі рушила далі. Її тиснули, штовхали і раз за разом боляче наступали на ноги.

– Карма, – процідила собі під ніс дівчина, згадавши, як нещодавно сама відтоптала не одну пару  туфель. Натовп ніяк не розсіювався, лише спітнілі тіла змінювали одне одного. Чорт забирай, тут все рухалося! Затуливши обличчя руками, вона спробувала хоча б приблизно пригадати, в якому напрямку йти, але думки ніяк не клеїлись докупи. Ноги підігнулися, і Софі злякалася, що ось-ось впаде і її затопчуть. Вона відчайдушно замахала руками, намагаючись втримати рівновагу, і тут відчула, як позаду чиїсь руки міцно обхопили її, надаючи необхідну опору. Софі стривожено озирнулась, але побачивши таку знайому усмішку, заспокоїлася.

Патрік притягнув її до себе: