– Все нормально?
– Тепер так. Мені потрібно до нашого столика.
– Навіщо?
– Не варто було залишати Кука самого з цією божевільною! – на одному диханні випалила Софі. Ще вона хотіла сказати, що Дороті Фінч – жахливе дівчисько, адже вона з холоднокровним виразом обличчя, гідним серійного маніяка, переслідує бідолаху Кука, варто йому вийти далі дверей свого дому. Але слова давались важко, язик заплітався, перетворюючи мову в незрозуміле блеяння. У вухах гупало з такою силою, що здавалося, мозок влаштував собі власну вечірку.
Патрік, злегка здригнувшись, зареготав:
– Облиш, він сам із цим впорається, – запевнив він, витанцьовуючи поряд. Його волосся вибилося з хвостика, спадаючи хвилястими пасмами на обличчя. Хлопець мовчки схопив подругу за руку, і закрутив у нехитрому русі, а через мить продовжив. – Софі Бенсон, вечір лише починається. Тільки не зникай з мого поля зору, бо рознесеш тут все до бісової матері, я тебе знаю.
Не знайшовши в собі сил протестувати і сперечатися, Софі покірно притулилася до товариша, обвивши руки довкола його шиї. Власним ногам вона зараз не довіряла, тож поряд із Патріком було спокійніше.
– Нарешті я вас знайшов! – пролунав неподалік радісний вигук Орфея. Хитро посміхаючись, він тримав у піднятих руках кілька маленьких пляшечок. Софі трохи здивувалася, згадавши, що саме в таких ємкостях продають мікстури від кашлю. Протиснувшись між парубком в помаранчевих окулярах та пишногрудою блондинкою, Орфей вручив кожному по екземпляру. – Пані та панове до вашої уваги, «Хвіст Комети»! Пристебніть ремні, бо ця штука рватиме вас на шматки! – його очі підозріло зблиснули.
Патрік глянув на пляшечку з виразом скорботливої запопадливості.
– За Гаррі, – видихнув він, залпом спорожнивши її.
– За Гаррі, – повторив Орфей.
Софі на мить завагалася. Для неї і так було достатньо на сьогодні алкоголю, і це, судячи з відгуків, термоядерна пійло однозначно було зайвим.
Вона знала, що завтра дуже про це пошкодує, але ще більше пошкодує, якщо не підтримає найкращого друга в цей день. Адже вони "завжди разом – крізь вогонь, воду і навіжені ідеї мого брата" – як полюбляв повторювати Гаррі. Вловивши на собі запитальний погляд Патріка, Софі зітхнула, відкрутила кришечку, і залпом перехилила вміст пляшечки.
А далі – темрява.
2. Ранок добрим не буває
Крізь закриті повіки нещадно пробивалося сонячне світло, змушуючи важкі руки потягнутися до очей, щоб прикрити їх. Голова, здавалося, налилась свинцем, а кожен рух віддавав болем по всьому тілу.
Софі насилу розплющила очі і, зітхнувши, повільно піднялась. Вона спробувала пригадати, що відбувалося після тієї вишневої отрути, але їй так і не вдалося воскресити в пам'яті події вчорашнього вечора. Зручне м’яке ліжко геть відбивало бажання покидати його. Дівчина потерла скроні, опустивши ноги на прохолодну підлогу. Ну що ж, для початку не погано, могло бути й гірше. Розуміння того, що вона сидить лише у білизні, пронизало свідомість, подібно електричному струму. А ось це вже паскудно.
Уникаючи різких рухів, Софі роззирнулася: сірі стіни, велике вікно, стелаж з книгами, м’яке крісло і декілька ретро-постерів у рамках – ця затишна, охайна кімната не належала ані їй, ані Патріку, а це куди ускладнювало ситуацію. Сподіваючись на те, що все ще може обійтись, дівчина глянула позад себе і жалібно застогнала, усвідомивши, що всі її надії, одним махом пішли коту під хвіст.
На іншій половині ліжка, закутавшись у ковдру по самісінькі вуха, спав незнайомий хлопець. На мить увагу Софі привернув блиск тонкої хрестоподібної сережки у його вусі, і дівчина пригнулась, намагаючись краще роздивитись незнайомця. Розкуйовджене попелясто-русяве волосся закривало більшу частину його обличчя, і вона, не ризикнувши відкинути неслухняні пасма, дійшла висновку, що ніколи раніше його не зустрічала.
Софі повільно сповзла з ліжка, підібрала з підлоги свої речі, і поспіхом одягнувшись, навшпиньки вийшла з кімнати, тихо зачинивши за собою двері.
Вочевидь, у цій квартирі продовжилася їхня вечірка після «Механічної дами», так як тут панував повний хаос. Найбільша кімната, яка швидше за все добу тому була милою вітальнею, зараз нагадувала місце детонації бомби – повсюди були розкидані речі, пляшки, пластикові стаканчики і коробки від піци. А декілька хлопців так і заснули, де довелося.
У самому епіцентрі безладу, на краю журнального столика сидів Орфей.
Замислено потираючи щетину, він виглядав добряче пом'ятим і спантеличеним.
– Принаймні, не прокинувся в одному ліжку невідомо з ким, – ледь чутно пробурмотіла Софі, свердлячи поглядом товариша. Хвиля роздратування накотила одночасно з нудотою, шлунок судомно скрутило у спазмі. Вагаючись між бажанням влаштувати йому добрячу прочуханку за ідею з випивкою, і бажанням вислизнути звідси, не привертаючи уваги, дівчина все ж зупинилась на першому варіанті.