– Взагалі-то, люди шарахаються, дізнавшись хто ми, – обережно сказав він. – Ніхто не стає в чергу, познайомитися з психами, які шастають по місту
в пошуках злочинців-втікачів, і лізуть на Дно, щоб повідривати голови черговим знахабнілим поріддям Пекла. Тому ми не часто афішуємо свою приналежність до Ліги і намагаємося бути простішими, щоб, такби мовити, злитися з натовпом.
Естель стиснула губи, витримуючи паузу. Зараз вона страшенно нагадувала змію, готову накинутися на надмірно різкого мисливця і вжалити смертельним кусом.
– Знаєш, Патрік, у твоєму блюзнірстві, як і у тобі, є щось особливо миле, – нарешті сказала вона. – Щось, що досі не дозволяє мені зачинити тебе у карцері. Чи ще краще, стерти пам’ять і виставити на всі чотири сторони.
– Я хочу бачити ваші компаси, – втрутився Бестибаль, якому вочевидь набридло дивитися цю виставу.
– Розумієте… Так склалося, що ми… – забелькотіла Софі, намагаючись знайти виправдання.
– Досить! – гаркнув Мортем. Від несподіванки мисливиця аж підстрибнула. – Вам платять не за те, щоб ви відсиджувалися у клубах. Зарубайте собі на носі – напартачите ще раз – і за мною не забариться. Згадуватимете карцер, як райський куток. Я зрозуміло пояснив? – відкарбувавши кожне слово, Мортем запитально звів брову в очікуванні відповіді. Патрік і Софі тільки ствердно кивнули.
Він глянув на Бестибаля і той виклав на стіл два невеликих круглих предмета. Компаси мисливців нагадували кишенькові годинники, але тільки з першого погляду. На найбільшому циферблаті було розміщено три диски менших розмірів, розписані числами і дивними символами, що являли собою кодову систему Ліги. Зигзагоподібні стрілки час від часу хаотично пересувалися, що свідчило про пропущений сигнал.
– Що? Ви копирсалися у моїх речах? – обурився Патрік. Він схопив свій компас, і той голосно завібрував у його долоні. – А як же право на приватне життя?
– У вас його немає, – відрізала Естель. – А тепер про головне: Альфа вже рік функціонує в неповному складі. З поваги до Гаррі, ми довго закривали на це очі. Але, зважаючи на ті обставини, які змусили нас зібратися тут, змушена повідомити, що в найближчі дні до вас приєднається новий напарник.
Патрік ледь помітно здригнувся і зблід. Софі з сумом поглянула на нього. Це була його болюча тема, а зараз, тут зібралася далеко не найкраща компанія для її обговорення.
– Що за обставини? – запитала вона.
– Завтра опівдні Альфа і Бета зустрінуться з міністром та загоном його найкращих ловців, – ігноруючи запитання, провадила далі Естель, – Він особисто хоче ввести вас в курс справ, ознайомити із завданням та планом подальших дій.
Зустріч з міністром не віщувала нічого доброго. Ні для кого не було таємницею, що Теодор Еванс, як, втім і його попередники, боявся і водночас ненавидів Лігу. Він терпів існування даної організації виключно з меркантильних поглядів. Ловці міністерства патрулювали вулиці і займалися звичайним злочинами, де не фігурувало нічого надприродного, а вся робота, пов'язана з потойбічним була в компетенції Ліги.
Ловці та мисливці були двома сторонами однієї медалі Порядку: одна офіційна і відкрита, інша тіньова. А, як відомо, тіней прийнято боятися, адже вони відображають істинну сутність речей. Така політика.
Не дивно, що завбачивши головорізів, мешканці міста обходили їх десятими дорогами, а жовта преса залюбки перемивала їм кісточки, виставляючи у вкрай паскудному світлі.
– Тоді я не розумію, – Патрік звузив очі. – Якщо зустріч завтра, навіщо ви викликали нас сьогодні? Бета теж отримали сигнал, тоді чому тут тільки ми?
Губи Естель розтягнулися у кривій посмішці:
– Справи Бети не повинні хвилювати тебе. А для вас є завдання, яке потрібно виконати до зустрічі з міністром.
Бестибаль дістав з папки знімок і простягнув його Софі. На фотографії був зображений незнайомий чоловік років тридцяти, з довгим вогняним волоссям, заплетеним у товсту косу. На ньому був одягнений дивний сюртук кольору переспілої сливи, розшитий золотими нитками.
– Це Томас Джоел, – сказав Бестибаль, – ловець під прикриттям. Зараз працює на Дні. Ваше завдання – знайти його і принести пакунок, який він передасть.
Патрік тихо розсміявся:
– Ловця відправили на Дно! О, небеса, та він, мабуть, верещав, як дівчинка.
– Але ж Дно наша територія, – Софі передала фотокартку товаришу. – Ловці не підготовані до зустрічі з тамтешніми мешканцями, і навряд чи знають хоча б основні правила спілкування з ними.
Бестибаль кивнув:
– Ти права. Але міністр воліє все робити по-своєму, що в кінцевому рахунку все одно приводить його до нас. Горбатого лише могила виправить.