Який вибір зробити? Лишиться — засудять відразу. Втече — матиме трохи часу, тож… Змила з рук кров, схопила статуетку, клунок зі своїми манатками, Айдара і хутко вийшла з хати.
За мить повернулась. Вийняла з плити охоплене вогнем поліно і кинула його на килимок. Якусь хвилину стояла й знетямлено дивилась на вогонь, що стрімко розповзався; на тіло Федора, що лежало посеред кімнати.
І пішла…
…Березнева холоднеча виявилась мало не раєм у порівнянні з лютими грудневими хуртовинами, які колись долали вони з Айдарчиковим батьком. Її коханим чоловіком. Проте малюкові пояснити те було неможливо. Сердешний потребував тепла, їжі, зрештою якоїсь забавки! Й аж ніяк не цієї раптової подорожі.
Йшла, а перед очима палав вогонь. Від дерев’яної хатини, певно, зостався лише попіл… і від Федора теж… лише прах… Бідна Ксенія. Що буде з нею? Що буде з ними, з її Айдаром? Вона не мала вибору… Але ж ні, вибір у неї був. Вибір є завжди…
Позаду лишився тиждень шляху й кілька невеличких поселень. Коли трапилось наступне, вирішила попроситися в якусь хату, якщо пощастить.
І їм таки пощастило: двері хатини на околиці відчинила жінка літнього віку й дуже зраділа нежданим гостям. Самотність, мовляв, то страшна річ. Вимушена самотність — ще страшніша. Коли живеш багато років сама, не знаючи, що з твоїм єдиним сином, де він і чи живий узагалі, це нестерпно.
Молилась, щоби зупинка в цієї безталанної жінки на ім’я Зінаїда не закінчилась, як попередня. Мала переконливе відчуття, що над нею нависнув злий фатум…
Щоночі прокидалась, обливаючись холодним потом від моторошних видінь. То Ксенія реготала посеред охопленої вогнем кімнати, простягаючи до неї свої неприродно-довжелезні тонкі руки. То Федір розсипався попелом, примарою нависаючи над обвугленими руїнами згорілої хатини. І лиш коханий Айдар, якого воліла бачити у снах, чомусь не навідувався.
Невже обряд із сукнею не допоміг, а навпаки, погіршив її життя? Але ж цього не може бути! Сукня точно має приносити щастя, бо духи предків хочуть лише добра своїм нащадкам. У чому ж річ?
Може, вона не знає всієї правди чи чогось не второпала і все насправді не так? А може… Її погляд мимоволі ковзнув по статуетці, що стояла на столику.
Невже вся справа в ній, у цій химерній речі? Звідкіля вона взагалі у неї? Важко пригадати, але, здається, пам’ятає її ще з дитинства.
Замислено взяла до рук…
Частина 3
Розділ I
Рівне, наші дні
Сутінки м’яко огортали місто. Ніла поволі простувала вулицею, відчуваючи, що… все. От і все. Фінал історії. Завершення роману. Кінець її життю…
Не відчувала гострої потреби насолодитися сповна останніми митями життя, як нібито мала б — колись читала про те у книжках. Хотілося лише сховатися кудись у тихий і глухий закуток, щоб її не знайшли ні вві сні, ні наяву. Однак це було нереально…
Лишилось довести до пуття всі особисті справи, надіслати у видавництво рукопис, розпрощатися з Маринкою й Денисом. А ще Сашком, якого, між іншим, днями мають виписувати з лікарні — хоч би встигнути до нього забігти… Батькам і бабусі нічого не казатиме — навіщо? Аби зчинити паніку? Їй по саме горло вистачає власної, внутрішньої паніки, з якою безперестанку бореться от уже дев’ять місяців.
Дев’ять місяців працювала над романом, мовби виношувала дитя… А «народивши», себто завершивши, — лишила свій фантастичний світ і опинилася в реальності, котра аж ніяк не тішила своєю правдивою жорстокістю… Гаряча самовіддача обернулась байдужістю. Долало непереборне відчуття, що хтось добряче її використав, мов якийсь інструмент, і полишив. І начебто результату досягнуто, але й купа побічних ефектів присутня. Головним з яких, як виявилось, була смерть…
Пригадувала події з життя тієї жінки, виразними картинками спалахували вони в її мозку. Доля добряче нею пожбурила… Шкода, невідомо, як по тому склалось її життя, що було з її сином Айдаром. Видиво обірвалось, коли справа дійшла до статуетки. Отже, вона належала цій жінці.
Однак що їй з того? Що їй з того тепер?
Ніла майже прокинулась. Себто, прокинулась свідомість. Тіло ще спало. Зараз. Зараз прийде вона. Тепер її час. За мить у коридорі почулись обережні кроки. Ніла, як завше, не могла впоратись із почуттям страху, хоч знала, що боятися нічого; кров мимоволі захолонула в жилах, крижаний холод страху міцно оповив нерухоме тіло.