Отож «начебто спогади»… Він тримає в руці якийсь невеличкий, але важкуватий, холодний на дотик предмет. Перед ним — лице чоловіка. Лице розмите. Довкола теж усе в тумані чи якомусь химерному мороку.
Він іде темною вулицею, тримаючи під полою плаща цю ж холодну штуку. Витягає її, щоб роздивитися, однак нічого не бачить, бо все розчиняється в пітьмі. Йому холодно і паскудно. До того ж страшенно паморочиться у голові.
Що це таке, чорт забирай?!!
А ще, посеред усіх цих «начебто спогадів», постійно зринає обличчя жінки. Неймовірно вродливої жінки. Врода її така… гріховна… Погляд крижаний, однак від нього кидає в жар. Він не знає її, проте відчуває дивну пристрасть. Дивну, бо це неначе поза його волею, це сильніше за всі інстинкти і бажання. Пристрасть ця обпікає його до очманіння. Коли обличчя її знову зринає, він до нестями хоче лише одного: оволодіти цією жінкою. Негайно.
Ось це йому вже подобалось. Його завжди збуджувало відчуття гріховності, недозволеності і невідомості. Звідкись знав, що володіти цією жінкою не можна. Однак це лише підсилювало бажання. Це єдине, що йому подобалось, бо з цього рейваху «начебто спогадів» це було єдиним НЕ спогадом.
Денис хотів було взяти відгул, щоб якось із цим спробувати розібратися, але потім передумав. Ще дах знесе, до біса. Нехай. Може, минеться. Та мусить минутися!
Старанно працював, намагаючись зосередитися на щоденних звичних речах, справах, обов’язках, однак це мимоволі вривалось у його мозок (чи то пак, виринало з мозку) й «тримало» якийсь час. Затим відпускало. Він дратувався, шаленів, але нічого не міг із цим вдіяти. Під час чергового «нападу» навіть розчавив у руці келих. Ненавмисно. Звідки в ньому взялась така надлюдська сила, аби розчавити міцний келих — не тямив. Коли спинив кровотечу й відчув біль, трохи вспокоївся. Відтак знов зосереджувався на праці і йому ставало легше.
Аж потім, під кінець своєї зміни, згадав про Нілу. Чорт забирай! Та це ж через неї з ним відбувається вся ця фіґня! Почав пригадувати, прокручувати в голові їхні розмови, її безкінечні розповіді про ту кляту чортівню, що відбувалась довкола неї… Так, це вона винна, однозначно! А щоб її!..
Телефон дівчини не відповідав. Ще б пак! Ця особа, як завжди, зі своєю химерною тарабарщиною в голові. Вочевидь, вимкнула телефон, щоб їй не заважали бути «наодинці з собою», себто, тією клятою тарабарщиною, чорт забирай!
Денис поки не знав, що має сказати їй, але знав, що мусить її побачити. Однак дверей йому Ніла не відчинила. Постоявши зо хвилину на сходовому майданчику, пригадав, що вона начебто збиралась кудись їхати. Звісно, ключем, який у нього лишився, користатись не буде — навіщо? Йому ж потрібна Ніла, а не її квартира.
Роздратовано махнувши полою плаща, побіг сходами донизу. Та раптом спинився, обіпершись руками об стіну. В голові знову запаморочилось, повітря загусло, дихати ставало вкрай важко. Знову ці бісові «спогади»! Цього разу в химерному мороку вдалося розгледіти річ, яку тримав у руці. Статуетка. Клята статуетка, яку бачив у Ніли!!! Відтак «напад» уже звично змінився черговою порцією, чи то пак дозою мимовільного, не менш запаморочливого, збудження, спричиненого появою лиця гріховно-вродливої жінки.
Якийсь час постоявши, насилу впорався з обома станами, перевів подих і нервово обтер спітнілого лоба. Щораз стає дедалі важче. З цим треба щось робити, інакше точно «дах знесе»!
Що, що робити? Швидко крокував вулицею й напружено міркував.
Якщо це пов’язано зі статуеткою, то спершу треба піти в антикварну крамницю, котру згадувала Ніла. Треба ж: тоді вона звинувачувала його в тому, що це він її приніс… Невже мала рацію?.. Певна річ, тоді не виявив скептицизму стосовно всієї тієї маячні, якою вона охоче ділилася з ним, всіляко її підтримував. А як інакше? Як можна було не підтримувати таке миле курчатко? Її тіло таке юне, таке покірне. Хай там що, а йому таки збіса добре з нею було!
Якби ж знав, що та маячня може виявитись правдою… Звісно, як варіант можна пошукати ще старого, котрий «єдино справжній». Але в те, що цей схиблений може щось прояснити, насправді не вірив. Однак як запасний варіант розмова з ним зайвою не буде…
Крамниця, на щастя, виявилась відчиненою, хоча табличка з графіком роботи свідчила, що мала би зачинитися ще зо півгодини тому.