3. Хто я
Перед тим як докладно розповісти вам про захопливі події, що відбувались досі, мушу пояснити, хто ж я така насправді.
Спершу про те, що видно неозброєним оком: зовні я — трирічна довгошерста кішка, біла з чорними латками, розташованими надзвичайно гармонійно, особливо та що на мордочці, у формі перевернутого серця. А очі в мене зелені, як смарагди.
А тепер — про те, чого очима не побачиш. Почну зі своїх недоліків. Так, я розумію, це дивує, але уявіть собі, вони в мене є. По-перше, я перфекціоністка, і тому не терплю нічого посереднього. По-друге, я схиблена на чистоті: можу годинами вилизуватися, не пропустивши жодної шерстинки, і зневажаю всіх брудастих та неохайних. Що ще? Дехто вважає мене зверхньою. І справді, я ненавиджу все бридке й вульгарне. Іноді моя природня грація приваблює сусідів, що робить мене, скажімо так, різкою в ставленні до брутальних залицяльників і заздрісних конкуренток. Ще я досить запальна. Часом доводиться давати научку чванькам, які не виявляють до мене належної поваги, — я їх дряпаю одною правою з довжелезними гострими пазурами.
Мусять бути ще якісь недоліки… А-а-а, так: я гурманка. Я люблю жадібно проковтнути цілого горобця за раз, живого, разом із лапками, дзьобом і пір’ям… Одного разу я навіть відчула, як він ворушився у мене в горлі, стараючись звідти вибратись.
Ще я буваю жорстока. Часто бавлюся мишками, роздираю їх, витягую нутрощі, намотую собі на лапку, хоч і не їм. Годі, не вдавайте з себе обурених, я впевнена, що кожному доводилось робити подібні речі, хоч би раз в житті, в перехідному віці.
Звісно, всі ці дрібні недоліки компенсують мої величезні чесноти.
Навіть із мишками, якщо я трішки їх і травмувала, то подарую їх, поки вони ще теплі та хвилююче апетитні; і при цьому нічого не чекатиму взамін.
До того ж, я дуже спритна. Мені вдається ловити мух на льоту (спробуйте і побачите: це вимагає практики).
Я дуже пластична: можу закинути лапу за вухо, щоб вилизати задок.
Що ще цікавого розповісти про себе?
Я веду повноцінне статеве життя: можу невтомно кохатися цілісіньку ніч з великою кількістю партнерів, що приходять на зміну один одному. Я нявчу всіма голосовими зв’язками до того, поки самці й самиці, які живуть у нашій околиці, не почують про мою радість і не луснуть від заздрості. Я не люблю партнерів, які під час спарювання кусають чи лижуть мені вуха зверху чи всередині (який жах, чужий язик у моєму вушку! До того ж, це створює нестерпний кавернозний шум).
Я не люблю дощ. Ненавиджу, коли в мене мокра шерсть. Взагалі не люблю воду (ще досі пам’ятаю, як мене малою скупали в умивальнику, я вся була липка).
Я не люблю, коли мені кажуть, що я маю робити. Я дуже незалежна. Мене не можна приручити. Ані господар, ані партнер, — я сповідую гасло, на яке мене надихнула моя мама: «Ні ошийника, ні повідка» (хіба що ошийник від бліх, коли прийдеться: ненавиджу комах, які вшиваються під шерсть і кишать на шкірі. Вони такі маленькі, що мені не вдається вичухати їх пазурями. Але що ж, підозрюю, вас теж не оминула ця проблема: в кого не буває цих дрібних проблем із паразитами, глистами чи блохами?)
Коли мені хтось не подобається, я цюркаю там, де він спить. Мої феромони такі стійкі, що запах дуже важко вивести. Якщо ж цього не досить, то я цюркаю їм просто в їжу. Так вони точно мають зрозуміти, що я про них думаю.
Так, я така, проте я твердо знаю одне: я люблю себе. В наші часи так багато живих істот поводяться по-дурному, бо ненавидять себе.
Тож коли хтось любить себе, то про це треба говорити вголос, чи не так? Я вважаю, що любов до себе — це не егоїзм, а мудрість.
Підбиваючи підсумки сказаного, не буду кривити душею: я вважаю себе прекрасною.
Якби я не була собою, то хотіла б із собою познайомитись. А якби була чоловіком, то закохалась би в себе з першого погляду. Але найбільше я люблю свої недавні пригоди, що перетворили мене зі звичайної домашньої кішки у візіонерку-завойовницю. Завдяки їм я відчуваю в собі сили заново створити світ.
Нехай я просто кішка. Нехай я просто самиця.
А, здається, забула сказати: я маю свій грандіозний проект. Його можна звести до одного речення: «ПРИВЕСТИ ДО ПОРОЗУМІННЯ МІЖ СОБОЮ ВСІ БІОЛОГІЧНІ ВИДИ».
Я ще повернуся до цього. А спочатку розмотаю перед вами клубок подій, які підштовхнули мене до цього.
Спочатку я була такою, як всі, спокійною кішкою, яка жила у своїй спокійній квартирі у спокійному світі. Дні за днями проминали без сюрпризів. Зранку на мене чекав корм у мисці (улюблений — з копченою куркою та прованськими травами), а в блюдечку молоко (біо, 20 % жирності), батареї тримали стабільно температуру двадцять один градус, я мала дряпку, щоб гострити пазурі, червону велюрову подушку й навіть котячу траву для моїх коротких безумств.