Читать онлайн "Ілюзії" - Бах Ричард Дэвис - RuLit

IЛЮЗIЇ АБО ПРИГОДИ МЕСIЇ МИМОВОЛI

Рiчард Девiс Бах

Перекладено за виданням: Richard Bach. Illusions. The Adventures of a Reluctant Messiah. — Delacorte Press / Eleanor Friede. New York, 1977.

З англiйської переклав Валерiй ГРУЗИН

OCR: Volodymyr Mykhayletskyy

1. I прийшов на землю Учитель, що народився на святих просторах Iндiани й зростав на таємничих пагорбах на схiд вiд Форт-Уейна. 2. Учитель пiзнавав цей свiт у громадськiй школi Iндiани, а коли пiдрiс, опанував професiю автомобiльного механiка. 3. А втiм, Учитель мав знання i з iнших рук, i з iнших шкiл, i також iз попереднiх своїх життiв. Вiн пам’ятав про це, i та пам’ять робила його мудрим i сильним, i люди вiдчували його силу й приходили до нього за порадою. 4. Учитель вiрив у свiй хист допомагати й собi i всьому людству, а що вiн вiрив сам, то й iншi бачили його силу i приходили до нього з надiєю загоїти свої недуги та позбутись життєвих злигоднiв. 5. Вiрив Учитель, що кожна людина має право думати про себе як про сина божого, щиро вiрив, що саме так i є, отож у майстернях та гаражах, де вiн працював, завжди товпилися тi, хто прагнув його науки та дотику його руки, а на вулицях чекали юрби тих, хто сподiвався, що, коли вiн їх минатиме, на них впаде його тiнь i життя їхнє одразу змiниться. 6. День крiзь день майстри та власники майстерень плекали надiю, що Учитель покине свiй iнструмент i подасться геть, бо юрмились навколо нього такi гурти людей, якi не залишали нi йому, нi iншим механiкам мiсця для лагодження автомобiлiв. 7. Врештi, так i сталося: подавсь вiн поза мiсто, i почали називати його Месiєю i чудотворцем; а що всi у це вiрили, то так воно й було. 8. Коли пiд час його розмови з людьми налiтала буря, на голови слухачiв не падало жодної краплини; i останнiй у натовпi чув його слова так же ясно, як i перший, незважаючи на блискавки чи грiм у небесах. I вiн завжди повiдав людям притчi. 9. I сказав вiн їм: «У кожному з нас закладено силу нашої згоди бути здоровими чи хворими, багатими чи бiдними, вiльними чи рабами. Ми самi господарюємо цим, а не хто iнший». 10. I озвавсь один фабричний робiтник: «Легко вам говорити, Учителю, бо ви маєте дороговказ, а ми — нi, i ви не мусите так тяжко працювати, як мусимо ми. Людинi конче треба працювати, аби здобувати у цьому свiтi хлiб свiй насущний». 11. I правив Учитель у вiдповiдь: «Колись давно на днi кришталево чистої рiчки iснувало поселення живих iстот. 12. Мовчки сунула могутня течiя над усiма ними — молодими й старими, праведними й грiшними, линула течiя призначеним їй шляхом, знаючи лише своє кришталево прозоре «я». 13. Кожна з iстот у свiй власний спосiб мiцно чiплялася за якусь галузку чи камiнь на рiчковому днi, опираючись течiї, як навчилися вiд самого народження. 14. Та ось урвався терпець в однiєї з iстот: «Втомилась я чiплятися, i хоча не маю змоги побачити це на власнi очi, проте вiрю, що течiя знає, куди вона прямує. Треба рушати, i хай вона несе мене, куди захоче, бо отак чiпляючись, загину я вiд нудьги». 15. Хихотiли обережнi, глузували з неї: «Дурна ти! Тiльки-но спробуй одчепитись, як ця, така люба тобi течiя, закрутить тебе колесом i жбурне на камiння, i загинеш ти вiд неї швидше, нiж вiд нудьги!» 16. Не зважила iстота на пересторогу i, глибоко надихнувши, зринула нагору; одразу ж закрутило її колесом, пожбурило на камiння. 17. Одначе згодом, коли та смiлива iстота знов перестала чiплятись, пiдняла її течiя iз самого дна i не товкла бiльше, i шкоди не завдавала. 18. А iстоти на днi, що мали її за чужу, заволали: «Погляньте на чудо! Iстота, така ж, як i ми, а лiтає! Ось Месiя, що прийшов нас усiх врятувати!» 19. I мовила пiдхоплена течiєю iстота: «Не бiльший за вас я месiя. Рiка залюбки зробить вас вiльними, тiльки насмiльтеся вiдчепитись, тiльки насмiльтеся рушити з нею. Наше справжнє покликання — вирушати в цю подорож, зважитись на цю пригоду!» 20. Та ще гучнiше волали вони: «Спаситель!» — i водночас ще мiцнiше чiплялися за камiння, а коли поглянули вгору, то за тiєю iстотою i слiд пропав, i, лишившись на днi самi, складали вони легенди про Спасителя». 21. I сталося так: коли Вчитель побачив, що гурти людей навколо нього день у день стають дедалi бiльшi числом i несамовитiшi, вимагаючи, щоб вiн безперервно зцiляв їх, повсякчас частував чудесами i навiть пiзнавав їх та жив їхнiм життям, вiн того ж таки дня подавсь на вершину гори i там заходився молитись. 22. I мовив вiн у серцi своєму: «Боже осяйний, коли воля твоя, хай ця чаша обминає мене, звiльни мене вiд цього нездiйсненного завдання. Не в змозi я жити життям бодай однiєї душi, а їх десять тисяч волає, щоб чинив я так. Я винен, що сам допустив таке. Коли воля твоя, дозволь повернутися до моїх двигунiв та моїх iнструментiв i дай менi змогу жити так, як живуть iншi люди». 23. I прорiк йому голос на вершинi гори, голос не чоловiчий i не жiночий, не гучний i не тихий, але безмежно лагiдний: «Не моя воля, а твоя хай здiйсниться. Яка твоя воля, така й моя для тебе буде. Iди своєю дорогою, як iншi люди, i хай щастить тобi на землi». 24. Почувши це, зрадiв Учитель i красно подякував. Спустився вiн з гори, мугикаючи собi пiд нiс веселу пiсеньку механiкiв. А коли натовп накинувся на нього iз своїм лихом i нещастям, благаючи зцiлення, розради й чудес, вiн тiльки всмiхнувся i лагiдно мовив: «Я йду од вас». 25. На мить занiмiв увесь той натовп з подиву. 26. I провадив Учитель: «Якщо людина повiдала Богу, як хоче вона над усе помагати стражденному свiту, хоч би чого їй це коштувало, i коли Бог прорiк їй у вiдповiдь, що вона має робити, то чи повинна людина чинити так, як їй було сказано?» 27. «Звiсно, що так, Учителю! — заволали люди. — Втiхою буде для неї страждання вiд усiх тортур пекла, коли так сказав сам Бог!» 28. «Навiть байдуже, якi це тортури чи яке неймовiрно важке таке завдання?» 29. «Бути повiшеним — це честь, бути прибитим цвяхами до дерева або спаленим живцем — це слава, коли так сказав Бог», — вiдповiли вони. 30. «А як ви вчинили б, — кинув Учитель у натовп, — коли б вам просто в обличчя прорiк Бог: «Воля моя — бути тобi в цьому свiтi щасливим, хоч як довго ти житимеш». Що тодi?» 31. I мовчав натовп, анi голосу, анi звуку не чути було на схилах гори i в долинах, де вiн зiбрався. 32. I мовив Учитель у цю тишу: «На стежинi нашого щастя вiднайдемо знання, заради якого обрали саме цей час для свого життя. Ось чого я навчився сьогоднi, тож i вирiшив нинi покинути вас, аби йшли ви своєю стежиною, як вам заманеться». 33. I попрямував вiн своєю дорогою крiзь натовп, i покинув їх, i повернувся до буденного свiту людей i машин.