У кількох книгах, зокрема «Чому добро добре» Роберта Гайнда, «Наука добра і зла» Майкла Шермера, «Чи можна бути добрим без Бога?» Роберта Бакмена й «Моральна психіка» Марка Гаузера, доводилася думка, що поняття добра і зла кореняться в нашому еволюційному минулому. У цьому підрозділі я викладу мій варіант цієї тези.
На перший погляд, дарвіністська ідея еволюційного процесу, яким керує природний добір, не здатна пояснити притаманну нам доброту та цілий спектр почуттів на кшталт моральності, порядності, співпереживання і співчуття. Природний добором легко пояснити відчуття голоду, страху та статевого потягу, адже вони безпосередньо сприяють нашому виживанню та збереженню генів. Але чому нас терзає співчуття, коли на наших очах плаче осиротіла дитина, літня вдова відчайдушно бореться з самотністю або скавучить від болю тварина? Яка внутрішня сила спонукає нас відправити анонімний подарунок у вигляді грошей або одягу жертвам цунамі, яке сталося на іншому кінці світу, хоч ми ніколи з ними не перетнемося, а тим паче не отримаємо нічого у відповідь? Звідки походить той добрий самарянин, що засів усередині нас? Адже доброта не сумісна з теорією «егоїстичного гена», хіба не так? Ні, якраз не так. І це поширене перекручення цієї теорії — прикре (і, озираючись назад, досить очікуване) перекручення44. У ньому хибно поставлено наголос не на тому слові, на якому слід. Адже в моїй теорії ідеться про егоїстичний ген на противагу егоїстичному організму або егоїстичному виду. Дозвольте пояснити.
Із логіки дарвінізму випливає, що основоположна одиниця в ієрархії життя, яка виживає і передається через фільтр природного добору, повинна мати схильність до егоїзму. Існувати можуть тільки ті одиниці, які зуміли вижити коштом своїх суперників на власному відповідному рівні ієрархії. Ось що означає прикметник «егоїстичний» у цьому контексті. Проте постає питання: на якому ж рівні ієрархії розгортається вся ця драма? Головна ідея теорії егоїстичного гена (із правильно поставленим на останньому слові наголосом) полягає в тому, що одиницею, над якою відбувається природний добір, а отже, справжнім корисливим гравцем у природі виступає не егоїстичний організм, не егоїстична група, егоїстичний вид чи егоїстична екосистема, а саме егоїстичний ген. Саме гени у вигляді інформації успішно передаються від покоління до покоління або зникають з лиця землі. На відміну від генів (і, можна припустити, мемів), ні організм, ні група організмів, ні навіть біологічний вид не підходять на роль одиниці природного добору, бо не створюють своїх точних копій і не беруть участі в конкуренції з іншими аналогічними самовідтворюваними утвореннями. Зате гени створюють свої точні копії і конкурують між собою. Саме цим логічно обґрунтовується виділення гена як одиниці «егоїзму» в особливому дарвіністському значенні цього слова.
Найочевидніший спосіб, яким ген може гарантувати виживання своєї ідентичності на противагу іншим генам — запрограмувати окремі організми на егоїзм. У багатьох випадках виживання окремо взятого організму справді сприяє виживанню генів, які в ньому засіли. Але за різних обставин різні тактики бувають успішними. Існують (аж ніяк не рідкісні) обставини, за яких гени забезпечують собі виживання тим, що спонукають організм до альтруїстичної поведінки. Останнім часом було досягнуто помітних успіхів у розумінні таких обставин, які діляться на дві великі категорії. Ген, який програмує індивідуальні організми підтримувати їхніх генетичних родичів, збільшує статистичні шанси на успіх своїх копій. Частка його копій може збільшитися в генофонді настільки, що родинний альтруїзм стане нормою. Очевидний, але не єдиний приклад такої поведінки — прихильне ставлення до власних дітей. У бджіл, ос, мурах, термітів і, дещо меншою мірою, деяких хребетних, зокрема голих землекопів, сурикатів і жолудевих дятлів, у процесі еволюції сформувалися соціальні групи, в яких старші брати й сестри піклуються про молодших (з якими в них, із високою ймовірністю, однакові гени піклування). Загалом, як показав мій покійний колега Вільям Дональд Гемілтон, тварини схильні піклуватися, ділитися ресурсами, попереджати про небезпеку та проявляти інший альтруїзм у ставленні до своїх близьких родичів через високу статистичну ймовірність того, що останні носять у собі копії їхніх генів.