Інша категорія альтруїзму, для якої дарвінізм має добре розроблене обґрунтування, — реципрокний (взаємний) альтруїзм («почухай мені спину, а я почухаю твою»). Теорія реципрокного альтруїзму, введена в еволюційну біологію Робертом Тріверсом, часто описується за допомогою математичного інструментарію теорії ігор і не передбачає наявності в особин спільних генів. Мало того, такий альтруїзм добре (ба навіть краще) спрацьовує між представниками дуже різних біологічних видів — у такому разі його називають симбіозом. Цей самий принцип лежить в основі спеціалізації та обміну між людьми. Мисливцю потрібне вістря для списа, а ковалю — м’ясо. Ця асиметрія підштовхує їх до угоди. Бджолі потрібен нектар, а квітці — запилення. Квіти не можуть літати, тому орендують бджолині крила за єдину доступну їм валюту — нектар. Птахи, відомі як медовказники, можуть знайти бджолине гніздо, але не здатні вдертися до нього. Зате медоїд (представник родини Куницеві) може зруйнувати бджолине гніздо, але не має крил, щоб його знаходити з висоти. Медовказники приводять медоїдів (а інколи й людей) до меду, привертаючи до себе увагу за допомогою спеціальних маневрів у повітрі, які не мають жодного іншого призначення. Обидві сторони пожинають вигоду від такої співпраці. Під великим каменем лежить горщик золота, але особа, яка його виявила, не може самотужки зрушити камінь із місця. Тому вона звертається по допомогу до інших, хоч і знає, що скарбом доведеться поділитися, але інакше вона не отримає взагалі нічого. Жива природа багата на приклади взаємовигідної співпраці: буйволи й волоклюї, червоні трубчасті квіти та колібрі, морські окуні й губані, корови та мікроорганізми їхнього травного тракту. Реципрокний альтруїзм можливий завдяки асиметрії в потребах та можливостях їх задоволення. Особливо добре він працює між неспорідненими видами, бо між ними більша асиметрія.
Люди створили такі інструменти, як боргові розписки та гроші, котрі дозволяють здійснювати обмін користю із затримкою. Завдяки їм учасники угоди можуть обмінюватися вигодою не безпосередньо на місці, а відкласти зобов’язання якоїсь зі сторін на майбутнє чи навіть передати її борг іншим особам в обмін на отримані від них вигоди. Наскільки мені відомо, жодна дика тварина не має навіть приблизного аналога грошей. Однак таку саму функцію, хоч і в менш формалізованому вигляді, може виконувати здатність пам’ятати конкретну особину. Кажани з підродини Вампірові запам’ятовують, хто з їхньої соціальної групи повертає борги (у вигляді відригнутої крові), а хто — невдячний боржник. Природний добір віддає перевагу генам, які спонукають особин, що перебувають у відносинах асиметрії потреб і можливостей, принагідно ділитися тим, що є, а коли такої можливості немає — спонукати інших ділитися. Також він заохочує здатність запам’ятовувати взаємні зобов’язання, затаювати невдоволення, пильнувати за дотриманням справедливості в угодах і карати ошуканців, які самі беруть, але ніколи не дають, коли настає їхня черга.
Оскільки спроби ошукати будуть завжди, згідно з теорією ігор, будь-яке стійке розв’язання проблем реципрокного альтруїзму має передбачати покарання для ошуканців. Математична теорія говорить про два загальні підходи до стійкого розв’язання ігрової проблеми такого роду. Підхід «будь у всьому підступним» стійкий у тому сенсі, що якщо кожен його дотримується, то єдиному порядному індивідові житиметься гірше, ніж їм. Проте є ще одна стійка стратегія. (Під «стійкістю» мається на увазі, що коли кількість послідовників цієї стратегії досягає певної критичної межі в популяції, жодна інша альтернатива не дасть кращого результату). Ця стратегія звучить так: «Спершу будь добрим, але пильнуй. А далі за добрі вчинки відплачуй добром і мстися за погані». У теорії ігор цю стратегію (та групу споріднених із нею стратегій) називають по-різному: «око за око», «месник» або «відплатник». За певних умов ця стратегія може стати еволюційно стійким розв’язанням проблеми, адже якщо в популяції переважатимуть відплатники, то жоден підступний індивід, як і жоден беззастережний доброчинець, не опиниться у виграшному становищі порівняно з більшістю. Існують ще й інші, складніші варіанти стратегії «око за око», які за деяких обставин працюють ще краще.
Я вказав на спорідненість і реципрокність як два головні стовпи, на яких тримається альтруїзм у дарвіністському світі. Проте існують також вторинні надбудови, які виросли на цих опорних стовпах. Особливо вони характерні для людських суспільств, у яких, завдяки мові та пліткуванню, важливу роль відіграє репутація. Один індивід зажив слави доброї та щедрої людини, за іншим тягнеться шлейф недоброї слави за ошуканства та недотримання слова. Третій знаменитий щедрістю у довірливих відносинах і безжальністю до обману. У найпростішому вигляді теорія реципрокного альтруїзму передбачає, що поведінка тварин всіх біологічних видів базується на несвідомій детекції таких рис у їхніх партнерів. У людських суспільствах до цього додається можливість поширювати славу, зазвичай у вигляді пліток, яку дає нам мова. Не обов’язково на своєму досвіді дізнатися, що X завжди умиває руки, коли настає його черга купувати всім пиво в барі. Достатньо, щоб вам «сорока на хвості принесла» звістку, що X — скнара або (трохи ускладнимо наведений приклад) що Y — невиправний пліткар. Репутація важлива, а біологи визнають, що для виживання потрібно не просто бути послідовним відплатником, а й плекати репутацію послідовного відплатника. Дуже добре викладено дарвіністське розуміння репутації (та моральності загалом) у книзі Метта Рідлі «Походження чеснот»45.