До милості такої
Присилувать не можна. Наче дощ
Рясний, вона на землю тихо пада
З небесних хмар46.
Значна частина людських амбіцій та докладених зусиль пояснюється сексуальним бажанням, але в більшості випадків — сексуальним бажанням, яке пішло хибним шляхом. Чому б такому самому поясненню не лежати в основі наших великодушних учинків та співчуття до інших із тією лиш відмінністю, що хибним шляхом тут пішов не сексуальний потяг, а закарбована в наших генах звичка до життя невеликими групами? Найкраще, що міг зробити природний добір, щоб закласти в нашу поведінку обидва ці потяги — сексуальний і альтруїстичний, — інсталювати в мозок прості практичні правила. Ці правила досі впливають на нашу поведінку, хоч обставини не дозволяють їм досягати початкової мети.
Ці правила продовжують впливати на нас до сьогодні, але не у вигляді неухильного кальвіністського упризначення, а через цивілізаційні фільтри літератури та звичаю, права й традиції та, без сумніву, релігії. Пройшовши крізь фільтр цивілізації, статева хіть примітивного мозку перетворилася на любовні сцени «Ромео і Джульєтти», а примітивна жага помсти «їм» за «нашого» — на сцени поєдинків між Монтеккі й Капулетті. А тим часом правила, які скеровували примітивний мозок на альтруїзм і співпереживання, дали осічку, яка спонукає нас щиросердо аплодувати запізнілому примиренню в останній сцені шекспірівської п’єси.
Якщо наші моральні почуття кореняться так само глибоко в еволюційному минулому, як сексуальний потяг, і виникли раніше релігії, тоді дослідники людської психіки мали б виявити певні моральні універсалії, які переступають географічні, культурні та, що найважливіше, релігійні кордони. Гарвардський біолог Марк Гаузер у книзі «Моральна психіка: Як природа сформувала наше універсальне розуміння добра і зла» поглибив перспективну ідею уявних експериментів, свого часу запропонованих філософами-моралістами. З його книги ми також можемо ознайомитися зі способом пізнання, до якого вдавалися самі філософи-моралісти. Вони вигадували гіпотетичну моральну дилему й на основі труднощів, з якими ми стикаємося, шукаючи з неї вихід, робили висновки про те, як ми розуміємо добро і зло. Гаузер пішов далі, справді провівши масові опитування та психологічні експерименти, зокрема з’ясувавши за допомогою онлайн-опитувальника моральні установки реальних людей. Для нас цікавим результатом цих досліджень є те, що більшість людей, зіштовхуючись із запропонованими дилемами, ухвалюють однакові рішення. І їхня загальна згода щодо правильності певного рішення сильна навіть попри те, що вони не можуть пояснити мотивів, які спонукали їх обрати саме це рішення. Такого результату й варто було очікувати, якщо моральність вбудована в наш мозок так само, як сексуальний інстинкт, страх висоти або, як полюбляє порівнювати сам Гаузер, наша здатність користуватися мовою (яка має особливі деталі в кожній культурі, але засаднича глибинна структура граматики універсальна). Далі ми переконаємося, що відповіді людей на моральні тести та їх нездатність обґрунтувати ці відповіді не пов’язані з релігійними переконаннями або їх відсутністю. Головну думку книги Гаузера можна викласти його ж словами: «Основою наших моральних суджень виступає моральна граматика — психічний задаток, сформований мільйонами років еволюції, який складається з набору принципів, на основі яких можна створювати цілий спектр допустимих моральних систем. Як і у випадку з мовою, принципи, з яких складається моральна граматика, лежать поза досяжністю радарів нашої свідомості».
Гаузер зазвичай пропонував учасникам дослідження уявити історію про залізничний вагон, який відчепився від потяга й котиться в напрямку групи людей, загрожуючи їх убити. Ця історія подавалася в різних варіантах. У найпростішому з них біля місця розгалуження колії стоїть особа на ім’я Деніс, яка може спрямувати вагон на запасну колію, скориставшись стрілочним переводом, і тим самим врятувати життя п’яти людей, заскочених зненацька на головній колії. На жаль, на запасній колії також перебуває одна людина. Але оскільки вона одна порівняно з п’ятьма особами на головній колії, то більшість людей вважає морально допустимим, ба навіть обов’язковим, щоб Деніс перевів стрілку та врятував життя п’ятьом, прирікши на смерть одного. При цьому не розглядається варіант, що особою на запасній гілці може бути Бетховен або близький друг Деніса.