У наступних варіаціях цього уявного експерименту учасникам пропонувалися дедалі складніші моральні головоломки. А якщо вагон можна зупинити, скинувши на колію з моста, до якого він наближається, великий предмет? Тоді все просто: нам слід просто взяти й скинути цей предмет. Але якщо єдиний великий важкий предмет у полі зору — товстун, який усівся на мосту, щоб помилуватися заходом сонця? Майже всі погоджуються, що зіштовхувати товстуна з моста аморально, хоч у цьому випадку дилема, в певному сенсі, аналогічна дилемі Деніса, перед яким постає вибір, перевівши стрілку, врятувати п’ятьох коштом одного. Більшості з нас інтуїція підказує, що між цими двома випадками є кардинальна відмінність, хоч ми й не можемо пояснити, в чому вона полягає.
Зіштовхування товстуна з мосту нагадує іншу дилему, яку пропонував учасникам дослідження Гаузер. П’ять пацієнтів у лікарні перебувають при смерті через відмову різних органів. Кожного з них можна врятувати, якщо швидко знайти донора потрібного органа, але нікого під рукою немає. І раптом лікар помічає в приймальні здорового чоловіка, у якого всі п’ять потрібних органів у робочому стані та добре підходять для трансплантації. У цьому випадку майже ніхто не згодний схвалити вбивство одного, щоб порятувати п’ятьох.
Як і в історії з товстуном на мосту, внутрішній голос підказує більшості з нас, що ні в чому не винного стороннього не слід раптово втягувати в ситуацію і використовувати для порятунку інших без його згоди. Іммануїл Кант свого часу озвучив імператив, згідно з яким розумну істоту ніколи не слід використовувати без її згоди як засіб для досягнення мети, навіть якщо ця мета принесе благо іншим. У цьому, вочевидь, і полягає вирішальна відмінність між історією про товстуна на мосту (і чоловіка в лікарняній приймальні) та історією про Деніса й людину на запасній колії. Товстуна на мосту пропонується цілеспрямовано використати як засіб для зупинки залізничного вагона. А це відверте порушення кантівського імперативу. Зате особу на запасній колії ніхто цілеспрямовано не використовує для порятунку життя п’ятьох людей на головній колії. Для цього використовується сама запасна колія, а йому просто не пощастило стояти на ній. Добре, ми окреслили різницю між двома ситуаціями, які викликають різну моральну реакцію, але чому нас задовольняє ця різниця? Кант би відповів, що це моральний абсолют. А Гаузер вважає, що її закладено в наш мозок нашим еволюційним досвідом.
Далі Гаузер додає ще більше деталей до історії про вагон, від чого ситуація стає заплутанішою, а моральна дилема — ще боліснішою. Дослідник порівнює дві дилеми, перед якими опинилися два гіпотетичні індивіди на ім’я Нед і Оскар. Нед стоїть поруч із колією. На відміну від Деніса, котрий може переведенням стрілки спрямувати вагон на запасну колію, під рукою Неда стрілочний перевід, який виводить вагон на бокову петлю, яка знову з’єднується з головною колією за кілька метрів до групи з п’яти осіб. Просте переведення стрілки нічого не змінить, бо вагон однаково вріжеться у п’ятьох, коли повернеться з бокового відгалуження на головну колію. Проте сталося так, що на цьому відгалуженні сидить надзвичайно товстий чоловік, огрядність якого достатня, щоб зупинити вагон. Чи слід Неду перевести стрілку й спрямувати вагон на відгалуження? Більшості людей інтуїція підказує не схвалювати такого вчинку. У чому ж відмінність між дилемами Неда й Деніса? Чому, на думку більшості, Денісові слід рятувати п’ятьох коштом одного, а Недові — зась? Мабуть, люди на інтуїтивному рівні застосовують кантівський імператив. Деніс просто не дозволяє вагонові накотитися на п’ятьох, а той нещасний, якого випадок заніс на запасну колію, — це просто «побічні втрати», якщо скористатися цинічною фразою Дональда Рамсфелда. Деніс не використовував його для порятунку інших, тоді як Нед має цілеспрямовано використати товстуна, щоб зупинити вагон. І більшість людей (мабуть, бездумно) слідом за Кантом (який продумав усе це до дрібниць) погодяться, що ця відмінність — вирішальна.
Ця відмінність повторюється в дилемі Оскара. Він перебуває в такій самій ситуації, як Нед, але на його бічній петлі лежить великий залізний предмет, здатний зупинити вагон. У такому разі в Оскара не повинно виникнути жодних вагань щодо переведення стрілки, щоб спрямувати вагон на це відгалуження. Але проблема в тому, що між стрілочним переводом і залізним предметом по колії іде пішохід, який неминуче загине, якщо Оскар переведе стрілку, — так само, як товстун у випадку дилеми Неда. Відмінність між ними в тому, що Оскару не доводиться використовувати пішохода для зупинки вагона — він, як і в дилемі Деніса, лише «побічна втрата». Як Гаузер і більшість учасників його дослідження, я відчуваю, що Оскар має моральне право перевести стрілку, а Нед — ні. Проте мені знову важко обґрунтувати це відчуття. Гаузер на тому й наголошує, що такі інтуїтивні моральні рішення часто не продумуються нами, але еволюційна спадщина підказує нам, що діяти потрібно саме так.