Зазіхнувши на хліб антропологів, Гаузер із колегами адаптував свої моральні експерименти для народу куна — групи центральноамериканських племен, які мало контактували із західними народами й не мали організованої релігії. Уявний експеримент із відчепленим вагоном вони переробили, відповідно до локальних обставин, на історію з крокодилами, які наближаються до човна. Як з’ясувалося, представники народу куна з незначними відмінностями, викликаними модифікацією експерименту, дотримуються тих самих моральних суджень, що й ми.
Для нас особливий інтерес становить проведене Гаузером порівняння інтуїтивних моральних установок у релігійних людей та атеїстів. Якби наша мораль походила з релігії, тоді б між цими групами людей спостерігалася відмінність. Але нічого такого виявлено не було. Об’єднавши зусилля з філософом-моралістом Пітером Сінґером87, Гаузер обрав три гіпотетичні моральні дилеми й систематично порівняв відповіді атеїстів із відповідями вірян. Кожна дилема супроводжувалася питанням, чи гіпотетичне рішення героя історії можна вважати морально «обов’язковим», «допустимим» або «неприйнятним». Учасникам пропонувалися такі три дилеми:
1. Дилема Деніса. 99 % учасників вважали допустимим спрямувати вагон на запасну колію, убивши одну людину заради порятунку п’ятьох.
2. У ставку тоне дитина, і немає нікого поруч, щоб її врятувати. Ви можете її врятувати, але при цьому зіпсуєте собі штани. 97 % погодилися, що ви повинні врятувати дитину (неймовірно, але 3 % віддали перевагу штанам).
3. Дилема з пересадкою органів, яку було описано вище. 97 % визнали морально неприйнятним убивати здорову людину з приймальні заради органів, щоб урятувати п’ятьох пацієнтів.
Головний висновок Гаузера й Сінґера полягав у тому, що між атеїстами та набожними людьми немає статистично значущої відмінності в моральній оцінці описаних ситуацій. Цей результат добре узгоджується з тезою, яку я відстоюю разом із багатьма іншими, що нам не потрібен Бог, ані щоб бути добрими, ані щоб бути поганими.
Коли вам ставлять питання в такому формулюванні, це цілеспрямований підступ. Почувши його з уст набожної особи в такому вигляді (а так стається часто), мені важко стримати себе від спокуси відповісти такою тирадою: «Хочете сказати, що ви намагаєтеся бути добрим з однієї-єдиної причини — заслужити схвалення і нагороду від Бога та уникнути його гніву й покарання? Тоді це не моральність, а просто підлабузництво, лизоблюдство, постійне озирання на величезну камеру спостереження, що зорить із неба, або крихітного “жучка” в голові, який стежить за кожним вашим кроком і навіть за кожною вашою мимовільною думкою». Ейнштейн колись сказав: «Якщо люди добре поводяться тільки зі страху перед покаранням та в надії на винагороду, то ми справді жалюгідні». Майкл Шермер у «Науці добра і зла» називає цей аргумент «переривачем дискусії». Якщо ви вважаєте, що за відсутності Бога ви б «грабували, ґвалтували й убивали», то ви — аморальна людина, а «нам слід триматися від вас якнайдалі». З іншого боку, якщо ви вважаєте, що залишитеся доброю людиною навіть коли за вами не стежитиме небесна камера спостереження, то підривається ваша ж теза, що доброта без Бога неможлива. Підозрюю, дуже багато набожних людей вважають, що бути добрими їх спонукає релігія, особливо, якщо вони належать до одного з віросповідань, яке систематично експлуатує почуття особистої провини.
Треба бути дуже низької думки про себе, щоб вважати, що в разі повсюдного зникнення віри в Бога всі в світі стануть бездушними, егоїстичними гедоністами, а любові, милосердю, щедрості та всьому, що заслуговує вважатися добром, не залишиться місця на землі. Багато хто вважає, що такої думки дотримувався Федір Достоєвський, на що натякають слова, вкладені ним в уста Івана Карамазова:
[Іван] урочисто заявив,.. що такого закону природи: щоб людина любила людство — не існує взагалі, і якщо є і була досі любов на землі, то не від природного закону, а винятково через те, що люди вірили в своє безсмертя. До цього [він] побіжно додав, що в цьому й полягає весь природний закон, тож знищіть у людства віру у власне безсмертя — і в нього негайно вичерпається не тільки любов, а й будь-яка жива сила, щоб продовжувати життя на землі. Мало того: тоді ніщо вже не буде аморальним, все буде дозволено, навіть антропофагія. Але й цього йому було замало, тож він завершив твердженням, що для будь-якої окремої особи, як наприклад, нас із вами, яка не вірить ні в Бога, ні в безсмертя своє, моральний закон природи повинен негайно змінитися на повну протилежність попереднього, релігійного, закону та що егоїзм аж до злодійства слід не тільки дозволити людині, а навіть визнати обов’язковим, найрозумнішим і мало не найшляхетнішим шляхом у її становищі88.