Можливо, з мого боку трохи наївно, але, на відміну від Івана Карамазова, я дотримуюся менш цинічної думки про людську природу. Чи справді нам потрібний постійний нагляд — з боку Бога чи іншої інстанції, — щоб ми утримувалися від егоїстичної та кримінальної поведінки? Щиро хочеться вірити, що мені (і вам, любі читачі) він не обов’язковий. Але, з іншого боку, мушу додати ложку дьогтю до нашої оптимістичної впевненості, процитувавши розповідь Стівена Пінкера з книги «Чистий аркуш» про розчарування, яке він пережив, коли страйкувала поліція в Монреалі:
Підліткові роки я провів у гордій своєю миролюбністю Канаді. Це були романтичні 1960-ті, і я щиро вірив у бакунінський анархізм. У мене викликали насмішку заяви батьків, що, якщо держава складе зброю, в країні розверзнеться пекло. Мої та їхні прогнози пройшли перевірку о 8:00 17 жовтня 1969 року, коли монреальська поліція вийшла на страйк. До 11:20 вже був пограбований один банк. До обіду більшості крамниць центрального району міста довелося зачинитися через повсюдні грабежі. Протягом найближчих годин таксисти підпалили гараж лімузинної служби, яка відбирала в них клієнтів в аеропорту, снайпер із даху будинку застрелив полісмена, зграї хуліганів погромили кілька готелів і ресторанів, а лікар із передмістя убив злодія, котрий вдерся в його будинок. До кінця дня було пограбовано шість банків і близько сотні крамниць, скоєно дванадцять підпалів, побито еквівалент сорока вантажівок вітринного скла й завдано три мільйони доларів майнових збитків. Для відновлення порядку міській владі довелося викликати армію та, звісно, королівську кінну поліцію. Ця промовиста емпірична перевірка не залишила каменя на камені від моїх політичних переконань…
Може, і я, як головна героїня роману «Поліанна», надто наївно думаю, що люди залишатимуться добрими навіть без Божого нагляду й дисципліни. Але ж, з іншого боку, більшість населення Монреаля явно вірила в Бога. Чому ж страх перед Богом не стримував їх, коли зі сцени тимчасово усунулася земна поліція? Хіба монреальський страйк — не чудовий природний експеримент для перевірки гіпотези про те, нібито добрими нас робить віра в Бога? Чи все-таки мав рацію цинік Генрі Луїс Менкен, коли уїдливо зазначив: «Коли кажуть, що потрібна релігія, насправді мають на увазі, що потрібна поліція».
Звісно, не всі монреальці пустилися берега, тільки-но поліція зійшла зі сцени. Цікаво було б дізнатися, чи були набожні монреальці на статистичному рівні хоч трохи менш схильними до грабежів та погромів порівняно з нерелігійними містянами. Не маючи статистичних даних під рукою, наважуся припустити, що все було навпаки. Хоч у відомій фразі цинічно заявляється, що в шанцях не буває атеїстів, маю припущення (хай і базоване на недостатніх доказах, щоб робити надійні висновки), що у в’язницях атеїстів також дуже мало. Це не обов’язково означає, що атеїзм підвищує моральний рівень, хоч гуманізм — етична система, яка часто йде пліч-о-пліч з атеїзмом, — мабуть, таки сприяє його зростанню. Крім того, з високою ймовірністю можна стверджувати, що атеїзм корелює з якимось третім важливим чинником, наприклад високим рівнем освіти, інтелектом або самокритичністю, здатним стримувати злочинні пориви. Наявні результати досліджень зовсім не підтримують поширеного уявлення, нібито релігійність позитивно корелює з моральністю. Хоч наявність кореляції — ще не достатня підстава, щоб робити далекосяжні висновки, але результати досліджень, наведені Семом Гаррісом у книзі «Послання до християнської нації», вражають:
Хоч прихильність до різних політичних партій у Сполучених Штатах не завжди надійно свідчить про рівень релігійності, ні для кого не секрет, що «червоні [республіканські] штати» зобов’язані своєю партійною орієнтацією переважному політичному впливу консервативного християнства. Якби між християнським консерватизмом і здоров’ям суспільства існувала сильна кореляція, ми б могли помітити її прояви в червоних штатах Америки. Але ні. З двадцяти п’яти міст із найнижчими показниками насильницької злочинності 62 % розташовані в «синіх» [демократичних] штатах і лише 38 % — у «червоних» [республіканських]. Зате з двадцяти п’яти найнебезпечніших для життя міст 76 % припадають на червоні штати, а 24 % — на сині. Мало того, три з п’яти найнебезпечніших для життя міст США розташовані в богомільному штаті Техас. Усі дванадцять штатів із найвищими показниками крадіжок зі зломом — червоні. Двадцять чотири з двадцяти п’яти штатів із найвищими показниками крадіжок теж червоні. З двадцяти двох штатів із найвищою статистикою вбивств сімнадцять належать до групи червоних47.