Систематично проведені дослідження переважно підтверджують щойно окреслені кореляції. У книзі «Зняти прокляття» Ден Деннетт зробив такий сардонічний коментар, але не конкретно щодо книги Гарріса, а щодо досліджень зв’язку між релігійністю та моральністю загалом:
Годі й говорити, що отримані результати завдали настільки глибокого удару по усталеній думці, буцімто набожні особи послідовніше дотримуються моральних чеснот, що релігійні організації, яким кортіло їх спростувати, ініціювали цілу хвилю подальших досліджень… Тому можна не сумніватися, що якщо між моральною поведінкою та релігійною вірою, належністю або обрядом справді існує значущий позитивний зв’язок, його невдовзі буде виявлено, позаяк дуже багатьом релігійним організаціям не терпиться науково підтвердити свою традиційну впевненість у цьому. (Вони захоплюються здатністю науки відкривати істину, коли відкрита істина підтверджує їхні попередні переконання.) Місяць за місяцем, які минають без оголошення таких результатів, підкріплюють підозру, що насправді зв’язку немає.
Більшість вдумливих людей погодиться, що моральність за відсутності дисциплінарного нагляду — куди більш справжня, ніж фальшива моральність, яка хутко вивітрюється, тільки-но поліція виходить на страйк або вимикається камера спостереження — нехай справжня відеокамера, яка передає зображення в поліційний відділок, чи уявна, яка пильнує за нами з неба. Проте було б, мабуть, нечесно тлумачити питання «для чого бути добрим, якщо Бога немає?» в такому цинічному руслі48. Прибічник релігії може висунути більш орієнтовану на мораль інтерпретацію цього питання, спираючись на приблизно таку логіку: «Не вірячи в Бога, ви не вірите в існування будь-яких абсолютних норм моралі. Тож, навіть якщо ви найбільше за всіх на світі прагнутимете бути добрим, звідки вам здати, що є добром, а що — злом? Лише релігія може дати неспростовні критерії добра та зла. Без релігії вам доведеться їх вигадувати самотужки й похапцем. А це буде моральність без правил, моральність навпомацки. Якщо моральність надається до вибору, тоді Гітлера можна вважати моральним відповідно до євгенічних критеріїв, яких він дотримувався, а всі атеїсти можуть самостійно вирішувати, як жити, керуючись різними життєвими дороговказами. Натомість християни, юдеї та мусульмани вважають, що зло має абсолютне значення, яке не змінюється ні в часі, ні в просторі. І згідно з цим значенням, Гітлер був абсолютним злом».
Зазначу, що, навіть якби ми не могли бути моральними без Бога, від цього його існування ставало б лише бажанішим, але аж ніяк не ймовірнішим (переконаний, більшість людей не розуміють різниці). Та не про це йдеться. Мого уявного апологета релігії вже не турбує, що люди роблять добрі справі, аби догодити Богові. Натомість його теза полягає в тому, що, незалежно від походження мотиву робити добрі справи, без Бога в нас не буде критерію, щоб відрізнити добре від злого. Кожен із нас, у такому разі, може по-своєму розуміти добро й чинити його по-своєму. Моральні принципи, які базуються винятково на релігії (на противагу, скажімо, «золотому правилу», яке часто пов’язують із релігією, але яке можна вивести з інших джерел), можна назвати абсолютистськими. Добро — це завжди добро, а зло — це завжди зло, і не треба вносити плутанину, з’ясовуючи, наприклад, у кожному конкретному випадку, чи зазнав хтось страждань. Мій уявний апологет релігії скаже, що тільки релігія може дати основу для означення добра.
Деякі філософи, найбільшої слави з яких зажив Кант, спробували вивести абсолютні моральні правила з нерелігійних джерел. Попри свою набожність, якій у той час не було альтернатив49, Кант спробував побудувати свою моральну систему на принципі дотримання обов’язку заради зустрічного обов’язку, а не заради Бога. Сформульований ним знаменитий категоричний імператив напучує нас «чинити тільки так, як би ти волів, щоб чинили всі люди на світі». Цей імператив добре спрацьовує щодо брехні. Уявіть світ, у якому всі люди принципово брешуть одне одному, а обман вважається добрим і моральним учинком. У такому світі саме поняття брехні втратить будь-який сенс, позаяк за своїм означенням вона передбачає існування правди. Якщо моральним принципом вважати те, чого ми б хотіли, щоб дотримувалися всі, то брехня не може стати таким принципом, бо втратить тоді сенс. Тобто брехня як правило життя в своїй суті нестійка. Якщо виходити на більш загальний рівень, то егоїзм або паразитування на доброті інших можуть бути корисними мені як окремому егоїстичному індивідові, даючи мені особисту вигоду. Проте я не можу хотіти, щоб корисливий паразитизм став моральним правилом для всіх. Хоча б тому, що тоді мені не буде на кому паразитувати.