Почнімо з Книги Буття, у якій розповідається популярна історія про Ноя, що походить від вавилонського міфу про Утанапіштіма, відомого також із давніших міфологій кількох інших культур. Легенда про те, як тварини, пара за парою, заходили в ковчег, зачаровує уяву, але мораль цієї оповіді жахає. Бог розчарувався у людях і вирішив усіх їх одним гамузом (за винятком однієї родини) утопити, не пошкодувавши навіть дітей. Ба навіть решту (мабуть, невинних) тварин поховав під водою.
Ясна річ, мій підхід викличе роздратування в богословів, котрі негайно запротестують, мовляв уже ніхто не сприймає Книгу Буття дослівно. Але в цьому й полягає моя критика! Вони самовільно обирають, яким уривкам Біблії вірити, а які списувати як символічні чи алегоричні. Така самовільна вибірковість базується на особистому рішенні, а отже, нічим не краща й не гірша за рішення атеїста дотримуватися того чи іншого морального принципу, який не має абсолютної основи. Якщо якийсь із цих двох варіантів назвати «моральністю навпомацки», то слід бути послідовним до кінця і так само назвати інший.
У будь-якому разі, хай там що кажуть вишукані богослови, але жахливо велика кількість людей сприймає їхні священні книги, зокрема оповідь про Ноя, за щиру правду. Згідно з результатами опитування, проведеного компанією «Gallup», до них належать близько 50 % американського електорату. А також, поза сумнівом, багато азійських релігійних лідерів, котрі пояснювали цунамі 2004 року не зсувом тектонічних плит, а людськими гріхами92 — від пиття алкогольних напоїв і танців у барах до порушення якогось дріб’язкового правила шабату. А в чому їх можна звинувачувати, якщо ці люди цілковито вірять в оповідь про Ноя і нічого не вчили, крім біблійних історій? Уся їхня освіта спонукає їх вбачати в природних лихах зв’язок із людськими вчинками й відплату за порушення норм, а не щось таке безособове, як тектоніка плит. До речі, хіба не надто егоцентрично вважати, що події, від яких здригається земля і які можуть мати тільки божественне (або тектонічне) походження, завжди пов’язані з нашими вчинками? Чому раптом божественній істоті, помисли якої спрямовані на сотворіння та вічність, перейматися такими нікчемними дрібницями, як незначні людські неподобства? Ми, люди, наділяємо себе такою вагою, що навіть свої убогі «грішки» роздуваємо до рівня космічної значущості!
Проводячи на замовлення одного телеканалу інтерв’ю з отцем Майклом Бреєм, відомим в Америці активістом руху за заборону абортів, я запитав, чому євангельські християни настільки одержимі особистими сексуальними уподобаннями людей на кшталт гомосексуальності, якщо ці уподобання не передбачають втручання в життя інших. У своїй відповіді він виправдовував позицію своїх одновірців самозахистом. Мовляв, якщо Бог вирішить покарати природним лихом місто, в якому живе багато грішників, то серед побічних жертв катастрофи неминуче опиняться праведники. Коли 2005 року паводок, спричнений ураганом Катріна, знищив чудове місто Новий Орлеан, отець Пет Робертсон — один із найвідоміших телеєвангелістів Америки й колишній кандидат у президенти, — за словами очевидців, звинуватив у катастрофі комедійну актрису-лесбійку, яка в той час перебувала в місті50. Здавалося б, Всемогутній міг обрати якийсь більш адресний підхід, аби вимести грішників — наприклад, індивідуальні серцеві напади. Для чого ж без перебору знищувати ціле місто тільки за те, що до нього навідалася лесбійка-комедіантка?
У листопаді 2005 року жителі міста Довер, що в Пенсільванії, шляхом голосування вивели з місцевої шкільної ради всю зграю фундаменталістів, які засіли в цьому органі, принісши містечку неприємну славу та насмішки своєю спробою насадити викладання вчення про «розумний задум» державним школам. Почувши, що фундаменталістів було усунуто в демократичний спосіб, Пет Робертсон вирік таке лихе попередження жителям міста: