Хочу попередити добрих жителів Довера: якщо в вашу місцевість прийде лихо, не уповайте на Бога. Ви щойно зреклися його, тож не дивуйтеся, чому він не прийде на допомогу, якщо почнуться біди, хоч я не стверджую, що вони почнуться. Але якщо так станеться, просто пам’ятайте, що ви щойно виставили Бога за двері. Вчинивши так, не благайте його про поміч, бо його поруч не буде93.
Із Пета Робертсона можна було б просто потішитися, якби не було гірко від того, що його погляди типові для багатьох людей, наділених владою і впливом у Сполучених Штатах.
Під час руйнування Содома й Гомори доля Ноя, обраного врятуватися від лиха разом із родиною за праведне життя, судилася Авраамовому небожеві Лоту. У Содом навідалися два ангели, які попередили Лота, що йому слід покинути місто до того, як почнеться дощ із сірки та вогню. Лот гостинно прийняв ангелів у своєму домі, аж тут оселю оточив весь люд Содома, вимагаючи, щоб господар видав їм ангелів, аби (ну що ж іще?) зайнятися з ними содомією: «Де ті мужі, що ночі цієї до тебе прийшли? Виведи їх до нас, щоб нам їх пізнати!» (Буття 19:5). Так, слово «пізнати» — це звичайний евфемізм, який часто використовується в перекладах Біблії і в цьому контексті звучить кумедно. Галантна відмова Лота на цю пропозицію свідчить, що Бог явно не просто так виокремив його як єдиного порядного чоловіка в Содомі. Проте його ореол блякне, коли вчитатися, що він запропонував натомість: «Браття мої, не чиніть лихого! Ось у мене дві доньки, що мужа не пізнали. Нехай я їх до вас виведу, а ви їм робіть, що вам до вподоби. Тільки мужам оцім не робіть нічого, бо на те вони прийшли під тінь даху мого» (Буття 19:7—8).
Хай яка мораль цієї химерної історії, з неї добре видно, яким був статус жінки в глибоко набожній культурі, описаній у Старому Заповіті. Зрештою, спроба Лота відкупитися незайманістю своїх дочок виявилася непотрібною, бо ангели відігнали напасників, ударивши їх сліпотою. Після цього вони наказали Лотові негайно забиратися з міста разом із родиною та худобою, бо місто було приречене на знищення. Урятувалася вся родина за винятком бідолашної дружини Лота, котру Господь обернув на соляний стовп за скоєне нею, здавалося б, дрібне порушення: вона озирнулася на пожежу в Содомі.
Лотові дві дочки ще раз з’являються на сторінках Біблії. Після перетворення матері на соляний стовп, вони осіли з батьком у печері на горі. Відчувши голод на чоловіків, вони вирішили споїти батька та злягтися з ним. Лот навіть не помітив, коли старша дочка лягла до нього й коли встала, але попри це він не надто сп’янів, щоб запліднити її. Наступної ночі дочки погодилися, що тепер черга молодшої. І знов Лот був надто п’яний, щоб щось помітити, але зміг запліднити й молодшу (Буття 19:31—36). Якщо ця ненормальна родина була найкращим, чим міг похвалитися Содом у моральному плані, то починаєш мимоволі розуміти Бога та його безжальне покарання сірчаним дощем.
Моторошна історія Лота й содомітів повторюється в дев’ятнадцятій главі Книги Суддів, у якій розповідається, як один левит (священнослужитель) прибув зі своєю наложницею до Ґіви. Їх запросив переночувати гостинний старий чоловік. Поки вони їли вечерю, оселю господаря оточили люди, стукаючи в двері та вимагаючи видати їм гостя, щоб «пізнати його». Майже дослівно повторюючи слова Лота, старий господар відповів: «Ні, мої браття, не робіть же ви зла! По тому, як увійшов цей чоловік до мого дому, не зробіть такої гидоти! Ось дочка моя дівчина, та його наложниця, я їх виведу, а ви візьміть їх, і зробіть їм, що вам до вподоби, а тому чоловікові ви не зробите цієї огидної речі!» (Суддів 19:23—24). І знову жінконенависницькі цінності гучно й безцеремонно лунають із вуст персонажа Біблії. Мені особливо моторошно від фрази «ви візьміть їх»51. Це означає: вдовольніть себе, принижуючи та ґвалтуючи мою дочку й наложницю цього священнослужителя, але ставтеся шанобливо до мого гостя, адже він, як-не-як, чоловік. Попри подібність між двома історіями, розв’язка цієї виявилася менш щасливою для наложниці левита, ніж для Лотових дочок.
Левит видав наложницю юрбі, яка ґвалтувала її цілу ніч: «І вони познали її, і безчестили її цілу ніч аж до ранку, і відпустили її, як зійшла рання зоря. І прийшла та жінка, як ранок вертався, та й упала, і лежала при вході дому того чоловіка, що пан її був там, аж до світу» (Суддів 19:25—26). Уранці, побачивши наложницю, розпростерту на порозі, левит звернувся до неї зі словами, які нам можуть здатися грубими й безжальними: «Уставай і підемо!» Та вона не ворухнулася, бо вже була нежива. Тоді він «взяв ножа, і схопив свою наложницю та й порізав її за костями її на дванадцять кусків, і порозсилав по всій Ізраїлевій країні». Так, ви все правильно прочитали. Не вірите? Зазирніть у Книгу Суддів 19:29. Добре, давайте поблажливо спишемо цю історію на загальну чудернацькість Біблії. Вона настільки схожа на оповідь про Лота, що закрадається підозра: чи не випав аркуш із рукопису в якомусь давно забутому скрипторії, а потім його вклали в неправильне місце, — ще одна ілюстрація мінливих обставин, у яких з’являються священні тексти.