Нестримний гнів, який викликáв у Бога навіть найменший інтерес обраного ним народу до чужих богів, може зрівнятися хіба лише з найгіршими проявами сексуальної ревності й теж вразить сучасного мораліста своєю непридатністю як гідного зразка для наслідування. Спокуси сексуальної невірності добре зрозумілі навіть тим, хто ніколи їм не поступався, тому на них тримається вся художня література та театр від Шекспіра до мильних опер. Але нестримну спокусу злигатися з чужими богами нам, сучасним людям, зрозуміти важче. На мою наївну думку, дотриматися заповіді: «Хай не буде тобі інших богів передо Мною!» — досить просто. Це дрібниця порівняно з цією: «Не жадай жони ближнього свого». Або його осла. Або вола. Проте на сторінках Старого Заповіту з тією самою передбачуваною регулярністю, що й у мильних операх, тільки-но Бог на мить відволікається, як діти Ізраїлеві відразу стрибають у гречку з Ваалом чи якимось черговим кумиром52. Або, як в одному злощасному випадку, із золотим телям…
Мойсея навіть частіше за Авраама вважають гідним взірцем для наслідування послідовники трьох монотеїстичних релігій. Авраам — родоначальник багатьох народів, але якщо хтось заслуговує називатися доктринальним батьком юдаїзму та похідних від нього релігій, то це Мойсей. У випадку історії з золотим телям Мойсей безпечно відлучився від свого народу, щоб зійти на гору Синай, де поспілкувався з Богом і отримав від нього кам’яні таблиці. Полишений ним біля підніжжя народ (якому було під страхом смерті заборонено навіть ступати на гору) часу не гаяв:
І побачив народ, що загаявся Мойсей зійти з гори. І зібрався народ проти Аарона, та й сказали до нього: Устань, зроби нам богів, що будуть ходити перед нами, бо той Мойсей, муж, що вивів був нас із єгипетського краю, ми не знаємо, що сталось йому (Вихід 32:1).
Аарон закликав їх здати все золото, яке потім переплавив, відливши з нього золоте теля. Для цього нового божества збудував він і жертівника, щоб усі могли приносити йому жертви.
Та їм слід було знати, що з Богом такі витівки не пройдуть. Хоч він у цей час і розмовляв із Мойсеєм десь на горі, але про все знав, тому негайно відрядив свого співрозмовника відновити порядок. У Мойсея горіла земля під ногами, коли він мчав униз до свого народу, прихопивши кам’яні таблиці, на яких Бог викарбував десять заповідей. Побачивши золоте теля, Мойсей розлютився не на жарт, упустивши й розбивши таблиці (пізніше Бог видасть йому запасний примірник, тож із заповідями все буде гаразд). Ухопивши золоте теля, Мойсей спалив його на вогні, змолов на порох, висипав у воду та змусив людей випити її. Далі він наказав племені священнослужителів узяти мечі й перебити стільки людей, скільки вони зможуть. У результаті полягло близько трьох тисяч голів, чого, можна було сподіватися, вистачить, щоб угамувати Божі ревнощі. Та ж ні, Богові цього замало. В останньому вірші цього жаского розділу він наслав на рештки народу морову кару «за те, що вони зробили теля, яке Аарон учинив був».
У Книзі Чисел розповідається, як Бог підбурив Мойсея напасти на мідіянітів. Його вояки швидко перебили всіх чоловіків і спалили всі мідіянські міста, а жінок і дітей привели у табір. Поблажливість воїнів розгнівила Мойсея, котрий наказав позабивати всіх хлопчиків і всіх жінок, які вже втратили незайманість. «А всіх молодих жінок, що не познали мужеського ложа, зоставте живими для себе» (Числа 31:18). Ні, Мойсей — невдалий взірець для наслідування з погляду сучасної моралі.
Якщо релігійні письменники нашої епохи і вкладали якийсь символічний чи алегоричний зміст у винищення мідіянітів, то цей символізм відверто спрямований у порочний бік. Безталанні мідіяніти, як зрозуміло з біблійної оповіді, стали жертвами геноциду на своїй же землі. Але їхнє ім’я збереглося в християнській традиції лише в словах такого популярного гімну (який я навіть через п’ятдесят років можу наспівувати по пам’яті у двох різних, але однаково понурих тональностях):