Християнине, поглянь,
Вони вже підступили:
На священній землі —
Мідіянітські сили.
Християнине, устань,
Бий і рахуй їх могили
Хай пізнають длань
Нашої хресної сили.
На жаль, обмовлені й вимордувані, мідіяніти вціліли лише як поетичний символ всесвітнього зла у церковному гімні вікторіанської доби.
Здається, особливою спокусою для віровідступників Біблії завжди був бог Ваал. У 25-му розділі Книги Чисел розповідається, що моавські жінки підбили багатьох ізраїльтян приносити йому жертви. Бог відреагував на це зі звичною для себе люттю, наказавши Мойсеєві: «Візьми всіх голів народу, та й повішай їх для Господа навпроти сонця. І відвернеться палючий Господній гнів від Ізраїля». Залишається тільки дивуватися бездушно драконівським заходам, які вживалися у відповідь на гріх зацікавлення богом-суперником. Із погляду наших сучасних цінностей та уявлення про справедливість, цей гріх нікчемний порівняно зі, скажімо, пропозицією віддати свою дочку для групового зґвалтування. І це ще один приклад глибокого розриву між біблійними та нашими сучасними моральними (так і хочеться сказати — цивілізованими) нормами. Тяжкість цього гріха стає зрозумілою в світлі теорії мемів та з огляду на атрибути, якими має володіти божество, щоб вижити в мемофонді.
Трагікомедія маніакальної ревності Бога щодо богів-суперників регулярно повторюється по всіх книгах Старого Заповіту. Вона проходить наскрізним мотивом у десяти заповідях (котрі були на таблицях, розбитих Мойсеєм: Вихід 20 і Повторення Закону 5) і ще виразніше — в нових заповідях (відмінних у всьому іншому), які Бог надав на заміну розбитим таблицям (Вихід 34). Пообіцявши вигнати з обжитих земель бідолашних амореян, ханаанеян, хіттеян, періззеян, хіввеян і євусеян, Бог перейшов до найважливішого — богів-суперників!
…ви їхні жертівники поруйнуєте, а їхні камінні стовпи для богів поторощите, а їхні дерева святі повирубуєте. Бо не будеш ти кланятись богові іншому, бо Господь Заздрісний ім’я Його, Бог заздрісний Він! Щоб не склав ти умови з мешканцем Краю, як будуть вони любодіяти вслід за богами своїми, і будуть богам своїм жертви приносити, то якщо він покличе тебе, то ти не будеш їсти із жертви його. І не візьмеш із дочок його для синів своїх, бо будуть вони любодіяти вслід за богами своїми, і вчинять розпусниками синів твоїх вслід за богами своїми. Литих богів не зробиш собі (Вихід 34:13—17).
Так, так, я знаю, знаю, добре знаю, що часи змінилися і жоден релігійний лідер наших днів (хіба за винятком представників Талібану або його аналогів серед американських християн) не мислить у дусі Мойсея. Але в цьому ж і полягає моя головна думка! Усе, що я хочу показати: хай звідки походить сучасна мораль, але її джерело — аж ніяк не Біблія. Апологети релігії не можуть викрутитися тим, що релігія дає їм внутрішній дороговказ, недоступний атеїстам, який допомагає розібратися, де добро, а де зло. Не вдасться їм викрутитися в такий спосіб, навіть якщо вони звернуться до свого улюбленого виверту — тлумачити окремі фрагменти Біблії в «символічному» значенні замість дослівного. За яким критерієм ви визначаєте, котрий з уривків символічний, а котрий — дослівний?
Етнічні чистки, які почалися за Мойсея, досягають кривавого апогею в Книзі Ісуса Навина, горезвісної кривавими різанинами, які в ній описані, та ксенофобською насолодою, з якою їх учиняли. Як співається у милій старій пісні: «Ісус прийшов під Єрихон і стіни обвалились… Немає кращого за Ісуса в битві єрихонській». Старий добрий Ісус Навин не вгамувався, доки його воїни не «зробили закляттям усе, що в місті, від чоловіка й аж до жінки, від юнака й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, усе знищили вістрям меча» (Ісус Навин 6:21).
Богослови знову здіймуть галас: мовляв, усього цього не було насправді. Так, не було: згідно з оповіддю, мури упали від самого тільки звуку сурм і гучного крику людей, що неможливо, — але ж не в цьому суть. Суть у тому, що Біблію, дослівну чи алегоричну, нам подають як головне джерело нашої моралі. А біблійна розповідь про знищення Ісусом Навиним Єрихона та загалом про його вторгнення в Обіцяний край у моральному плані нічим не відрізняється від вторгнення Гітлера в Польщу або влаштованої Саддамом Хусейном різанини проти курдів та болотних арабів. Біблію можна вважати захопливим і поетичним твором художньої літератури, але це не книга, яку варто давати дітям, щоб сформувати їхні моральні установки. До речі, історія Ісуса Навина в Єрихоні була використана в одному цікавому експерименті з вивчення дитячої моралі, про який поговоримо далі в цьому розділі.