Гартунг трохи порозважався із Книгою Об’явлення, котру заслужено можна назвати найхимернішою частиною Біблії. Її авторство прийнято приписувати святому Івану Богослову. Як пожартували в книзі «Кенів путівник по Біблії», якщо послання Іван писав, курячи марихуану, то під час написання Об’явлення він, мабуть, сидів на ЛСД100. Гартунг вказує на два вірші в Книзі Об’явлення, в яких кількість «попечатаних» (що деякі секти, зокрема Свідки Єгови, розуміють як «спасенних») обмежується 144 тисячами осіб. Гартунг наголошує, що ідеться винятково про євреїв: по 12 тисяч із кожного з дванадцяти племен. Кен Сміт копає ще глибше, вказуючи, що до 144 тисяч обраних увійшли лише ті, «хто не осквернився з жінками», із чого випливає, що серед них не повинно бути жінок. Що ж іще можна було очікувати від біблійної моралі?
У статті Гартунга наведено багато інших дотепних речей. Просто порекомендую її вам ще раз і підсумую такою цитатою:
Біблія — це посібник із внутрішньогрупової солідарності, в якому наведено докладні інструкції, як винищувати й поневолювати зовнішні групи й досягти панування в світі. Але злом її робить не те, що в ній оспівуються вбивства, жорстокість і зґвалтування. Усього цього вдосталь і в інших стародавніх творах — наприклад, Іліаді, ісландських сагах, стародавніх сирійських міфах або настінних написах майя. Проте ніхто не пропонує зробити з Іліади основу сучасної моралі. І саме в цьому полягає проблема. Біблію продають — і купують — як порадник, який напучує, як людям слід жити. Крім того, це найбільший бестселер усіх часів.
Щоб ви не подумали, що закритість традиційного юдаїзму до зовнішніх груп не характерна для інших релігій, вчитайтеся в самовпевнений чотиривірш із гімну Ісаака Вотса (1674—1748):
Вірю, Господи, що лиш з Твоєї ласки,
А не випа´дку, як гадають всі кругом,
Родився я в родині християнській,
А не юдеєм чи язичникóм.
У цьому вірші мене приголомшує не стільки виражена в ньому ексклюзивність своєї групи, як сама логіка автора. Оскільки багато людей усе-таки народжуються в родинах представників інших релігій, за яким принципом, на думку автора, Бог вирішує, кому надати привілей народитися християнином? На підставі чого він віддає перевагу Ісааку Вотсу й тим, хто, на думку Вотса, співатиме його гімн? Тобто в чому полягає заслуга, за яку Бог роздавав привілей народитися християнином, ще до того, як дитину, наприклад Ісаака Вотса, було зачато? Слизькі все це манівці, але, вочевидь, не для просвічених богослов’ям голів. Гімн Вотса нагадує три молитви, які щодня мають читати всі чоловіки, які сповідують ортодоксальний і консервативний (але не реформістський) юдаїзм: «Дякую Тобі, Боже, що не зробив мене невірним. Дякую Тобі, Боже, що не зробив мене жінкою. Дякую Тобі, Боже, що не зробив мене рабом».
Релігія, поза сумнів, сіє ворожнечу між людьми, і це одне з найвагоміших звинувачень проти неї. Однак часто (і слушно) вказується, що війни і протистояння між релігійними групами та сектами рідко коли зводяться винятково до богословських питань. Коли бойовик воєнізованого угруповання ольстерських протестантів убиває католика, він не говорить про себе: «Ось тобі, покидьку, за твою прихильність до переісточення, діви Марії та куріння ладану!» Значно ймовірніше він просто мстить за смерть іншого протестанта від рук іншого католика — лише однієї з ланок у затяжному багатопоколінному ланцюжку взаємних помст. Релігія — лише один із ярликів, які використовуються у ворожнечі між ми-групою та вони-групою і у взаємних помстах, не обов’язково гірший за інші аналогічні ярлики на кшталт кольору шкіри, мови чи улюбленої футбольної команди, але придатний для використання навіть тоді, коли інші ярлики не доступні.
Так, так, проблеми Північної Ірландії мають політичний характер. Так, там справді одна група протягом багатьох сторіч утискала в економічному та політичному плані іншу групу. Так, там справді є невдоволені й несправедливо обділені, і це невдоволення та несправедливість майже не мають нічого спільного з релігією; за винятком однієї спільної і дуже важливої речі, про яку часто забувають — що без релігії не було б ярлика, за яким людей можна ділити на тих, кого слід утискати, і тих, за кого слід мститися. Справжня біда Північної Ірландії в тому, що ці ярлики успадковуються від покоління до покоління. Католики, чиї батьки, діди й прадіди, ходили до католицьких шкіл, теж віддають своїх дітей до католицьких шкіл. Протестанти, чиї батьки, діди й прадіди ходили до протестантських шкіл, теж віддають своїх дітей до протестантських шкіл. В обох груп однаковий колір шкіри, говорять вони однією мовою, люблять ті самі розваги, але історична прірва між ними настільки глибока, що ставляться вони одна до одної як до представників різних біологічних видів. Без релігії та сегрегованої за релігійним принципом освіти цієї прірви просто не існувало б. Уважно придивіться до всіх регіонів світу, де точиться затята ворожнеча між протиборчими групами та ллється кров — від Косово до Палестини, від Іраку до Судану, від Ольстеру до Індії. Не можу гарантувати, що релігія виявиться найуживанішим ярликом для розрізнення своїх та чужих, але це дуже вірогідна ставка.