• Сумнівайтеся в усьому.
Наведений перелік не вийшов з-під пера видатного мудреця, пророка чи професійного етика. Це лише мила спроба одного блогера узагальнити правила добропорядного життя нашого часу, яку я взяв для порівняння з біблійними десятьма заповідями. Я спеціально обрав її, бо це була перша позиція в списку результатів пошуку в інтернеті за запитом «нові десять заповідей». Вона містить приблизно той самий перелік, який би уклала в наш час будь-яка пересічна порядна людина. Не у всіх вийшов би абсолютно однаковий список із десяти пунктів. Скажімо, філософ Джон Роулз додав би до нього щось на кшталт: «Завжди формулюй правила так, нібито не знаєш, опинишся ти на вершині чи на дні ієрархічного порядку». На практиці цей принцип утілено в правилі поділу їжі, яке приписують інуїтам: той, хто ділить їжу, вибирає собі шматок останнім.
Укладаючи свою версію десяти заповідей, я б залишив дещо з переліченого вище, але також знайшов би місце таким принципам:
• Насолоджуйся своїм сексуальним життям (тією мірою, якою це не шкодить іншим) і не заважай іншим насолоджуватися ним приватно, хай які їхні орієнтації, позаяк це не твоя справа.
• Не дискримінуй і не утискай на підставі статевої, расової та (де це може трапитися) видової належності.
• Не нав’язуй уче`нь своїм дітям. Учи їх, як думати самостійно, як зважувати докази і як не погоджуватися з тобою.
• Думай про майбутнє в часових рамках, що виходять за межі твого життя.
Проте не зважайте на незначні розходження в пріоритетах. Суть моєї тези в тому, що майже всі ми давно й далеко відійшли від біблійної моралі. У ХІХ столітті в цивілізованих країнах скасували рабство, яке в Біблії та впродовж більшої частини історії вважалося нормальним явищем. У наш час у всіх цивілізованих країнах визнається те, що до 1920-х років у багатьох місцях заперечували — що голос жінки (як на виборах, так і в суді) має бути рівноцінним голосу чоловіка. У сучасних просвічених суспільствах (до переліку яких явно не входять країни на кшталт Саудівської Аравії) жінка вже не вважається власністю чоловіка, якою була в біблійні часи. Будь-яка сучасна правова система притягла б Авраама до відповідальності за знущання з дитини. А якби він усе-таки здійснив свій намір і приніс Богові в жертву Ісака, то його б засудили за вбивство з обтяжливими обставинами, тоді як за звичаями свого часу він учинив би похвально, скорившись наказу Бога. Як у вірян, так і в безбожників — у всіх нас відтоді до невпізнаваності змінилися уявлення про правду та кривду. У чому ж полягають ці зміни і які їх причини?
У кожному суспільстві існує якийсь таємничий консенсус, який змінюється з плином часу та який без перебільшення можна назвати німецьким терміном Zeitgeist («дух часу»). Я вже зазначав, що зараз усі демократичні країни світу забезпечують жінкам рівне виборче право з чоловіками, але ця реформа відбулася насправді на диво недавно. Ось кілька дат здобуття жінками виборчого права в різних країнах:
Такий розподіл дат упродовж ХХ століття свідчить про зміну духу часу. Також його зміну можна помітити в нашому ставленні до расового питання. На початку ХХ століття майже всіх британців (та жителів багатьох інших країн) за сьогоднішніми мірками слід було б класифікувати як расистів. Тоді більшість білих людей вірили, що чорні (до яких вони зараховували такі дуже різні людські групи, як африканців і непов’язані з ними народи Індії, Австралії й Меланезії) поступаються білим майже за всіма ознаками, хіба за винятком — поблажливо допускали вони — відчуття ритму. У 1920-ті роки героєм усіх хлопців був прототип сучасного Джеймса Бонда життєрадісний і добродушний Бульдог Драмонд. У романі «Чорна банда» Драмонд згадує про «євреїв, чужинців та інших немитих людців». А в кульмінаційній сцені роману «Жіноча стать» Драмонд уміло замаскувався під Педро — чорного служника головного антигероя роману. У критичну мить, коли читачеві й антигероєві стає зрозуміло, що перед ними не «Педро», а сам Драмонд, останній міг би сказати: «Думаєш, я Педро? Ти й не здогадався, що я твій найпекліший ворог Драмонд, вимазаний у чорне». Але Драмонд говорить зовсім інші слова: «Не кожна борода фальшива, але від кожного нігера смердить. Ця борода, друзяко, не фальшива й від цього нігера не смердить. Тож щось тут має бути не так». Я це читав у 1950-ті роки, через три десятки років після написання роману, і в той час такий малий хлопець, як я, усе ще міг не зауважити відвертого расизму, захопившись драматичним сюжетом роману. Зате в наш час таке важко уявити.