Які ж причини цих узгоджених і стійких змін суспільної свідомості? Я не в змозі відповісти на це питання. Для моєї мети достатньо лише того, що вони, поза сумнівом, спричинені не релігією. Але якби від мене все-таки вимагали пояснення, то я б виходив із таких міркувань. Потрібно пояснити, чому зміни морального духу часу відбуваються синхронно у великих груп людей; і пояснити, чому вони мають досить послідовну спрямованість.
По-перше, як стається, що вони синхронні в такої великої кількості людей? Бо вони поширюються від людини до людини під час розмов у барах і за обіднім столом, через книги та рецензії на них, через газети, радіо й телебачення, а в наш час — через інтернет. Зміни морального клімату можна відчути в газетних передовицях, ток-шоу по радіо, політичних промовах, виступах естрадних гумористів, сюжетах мильних опер, у результатах голосування парламенту за законопроекти та в ухвалах судів, які тлумачать ці закони. Їх можна описати як зміну частоти мемів у мемофонді, але я зараз цю ідею розвивати не буду.
Хтось із нас відстає від хвилі морального духу часу, хтось трохи її випереджає; але більшість людей ХХІ століття згруповані в одну когорту, яка вирвалася далеко вперед відносно людей доби Середньовіччя, доби Авраама чи навіть 1920-х років. І хвиля не стоїть на місці, а котиться далі, тому навіть авангард попереднього століття (чудовим прикладом якого може слугувати Томас Гакслі) з часом опиняється за плечима ар’єргарду століття нинішнього. Такий поступ ніколи не буває винятково прямим і рівномірним; його шлях радше нагадує зиґзаґисте полотно пилки. На ньому час від часу трапляються локальні й тимчасові відхилення, як, приміром, у Сполучених Штатах початку 2000-х років, коли американцям шкодив власний уряд. Однак у ширших часових рамках можна непомильно розпізнати поступальну тенденцію, яка триватиме й далі.
Що ж штовхає моральний дух часу послідовно рухатися в одному напрямку? На думку відразу спадають видатні моральні лідери, які, випереджаючи свій час, підносяться над усіма й показують нам, куди рухатися далі. У Сполучених Штатах ідеали расової рівності прищеплювали політичні лідери на кшталт Мартіна Лютера Кінґа, представники шоу-бізнесу, спортсмени та інші публічні постаті й зразки для наслідування на кшталт Поля Робсона, Сідні Пуатьє, Джессі Овенса та Джекі Робінсона. Емансипація рабів та жінок значною мірою відбулася завдяки таким харизматичним особам. Одні з них вірили в Бога, інші — ні. Серед набожних були й такі, що боролися за справедливість, керуючись релігійними мотивами. Проте для інших релігія не мала значення. Хоч Мартін Лютер Кінг був християнином, свою філософію ненасильницької громадянської непокори він запозичив безпосередньо у Ґанді, котрий християнином не був.
Крім того, поступово вдосконалюється освіта й, зокрема, зростає усвідомлення того, що всі ми поділяємо однакову людську сутність із представниками інших рас та іншою статтю — і всі ці ідеї докорінно розходяться з біблійною мораллю, а походять із біології, зокрема з теорії еволюції. Несправедливе ставлення до чорних і жінок (а в нацистській Німеччині — до євреїв та ромів) обґрунтовували тим, що їх не можна вважати повноцінними людьми. Філософ Пітер Сінґер у книзі «Визволення тварин» наполегливо відстоює думку про перехід до поствидової політики, коли гуманне ставлення вимагатиметься до всіх біологічних видів, сила мозку яких достатня, щоб розуміти ставлення до себе. Можливо, це і є вказівка на подальший напрям зміни морального духу часу протягом прийдешніх століть. Така політика стала б логічним продовження попередніх реформ на кшталт скасування рабства та емансипації жінок.
Мої любительські знання з психології та соціології не достатні, щоб розробити краще пояснення, чому моральний дух часу змінюється в узгоджений спосіб. Та для мети цієї книги достатньо констатувати, що він таки змінюється та ще й не під впливом релігії, а тим паче не під впливом Святого Письма. Мабуть, його зміни зумовлює не якась одна сила на кшталт гравітації, а складне поєднання різних сил, як у випадку закону Мура, котрий описує зростання потужності комп’ютерів у геометричній прогресії. Хай які причини його руху, самого факту неспростовної перемінливості духу часу більш ніж достатньо, щоб спростувати твердження, буцімто нам потрібен Бог, щоб бути добрими або щоб відрізняти добро від зла.