Хоч дух часу і змінюється, та ще й у загалом поступальному напрямку, його рух, як я зазначав, має зиґзаґисту, а не пряму траєкторію, тож на ній інколи трапляються жаскі відступи назад. Відомими прикладами таких відступів, глибоких і страхітливих одночасно, слугують диктатури ХХ століття. Важливо відокремити лихі наміри постатей на кшталт Гітлера й Сталіна від неосяжної політичної влади, яку вони здобули в процесі реалізації цих намірів. Я вже зазначав, що ідеї та наміри Гітлера нічим не гірші за ідеї та наміри Калігули або деяких турецьких султанів, приголомшливі діяння яких у всій їхній мерзенності описано в книзі Ноеля Барбера «Володарі Золотого Рогу». Просто Гітлер мав у своєму розпорядженні зброю та комунікаційні технології ХХ століття. І при цьому як Гітлер, так і Сталін, за мірками будь-якого часу були надзвичайно жорстокими людьми.
«І Гітлер, і Сталін були атеїстами? Як можете це пояснити?» Це питання звучить мало не після кожної моєї відкритої лекції на тему релігії та під час кожного інтерв’ю на радіо. Зазвичай його ставлять уїдливим тоном, закладаючи в нього два безпідставні припущення: що (1) Сталін і Гітлер не тільки були атеїстами, а ще й (2) чинили свої злочини через свій атеїзм. Припущення № 1 слушне щодо Сталіна, але сумнівне щодо Гітлера. Та воно не має сенсу в будь-якому разі, позаяк припущення № 2 однозначно хибне. Неправильно вважати, нібито воно логічно випливає з припущення № 1. Навіть якщо допустити, що спільним для Гітлера й Сталіна був атеїстичний світогляд, у них були й інші спільні ознаки — приміром, вуса. Як і в Саддама Хусейна, до речі. І що? Річ не в тім, були злі (або добрі) особи набожними чи атеїстами. Ми не займаємося обліком усіх злих голів, щоб, уклавши два їх вичерпні списки, порівняти, який довший. Не слід робити далекосяжних висновків із того факту, що на пряжках поясів, які носили нацисти, було написано «Gott mit uns»55, принаймні не провівши ретельного аналізу. Важливо не те, були чи ні Гітлер і Сталін атеїстами, а те, чи атеїзм систематично підбиває людей чинити зло. Не існує ані найменших доказів цьому.
Атеїзм Сталіна майже не викликає сумнівів. Він здобув освіту в православній семінарії, а його мати все життя побивалася, що син не виправдав її надій і не став священиком. Останній факт, згідно з Аланом Баллоком, завжди веселив Сталіна106. Мабуть, саме досвід підготовки до священицького сану спонукав Сталіна вже в зрілому віці зневажливо ставитися до Російської православної церкви, християнства та релігії загалом. Проте немає жодних доказів, які б підтверджували, що причиною його жорстокості були атеїстичні погляди. Мабуть, його рання духовна освіта теж до цього не причетна, хіба за винятком того, що прищепила йому абсолютистську віру, культ сильної руки та переконаність у тому, що мета виправдовує засоби.
Міф про атеїзм Гітлера плекали настільки старанно, що більшість людей у ньому навіть не сумнівається, а апологети релігії регулярно й зухвало використовують його як аргумент на свою користь. До істини ж у цьому питанні докопатися не так просто. Гітлер народився в католицькій родині, змалечку відвідував католицькі школи та церкви. Звісно, все це ні про що не говорить, адже він легко міг зректися релігії, як Сталін порвав із російським православ’ям, коли його відрахували з Тифліської духовної семінарії. Проте Гітлер ніколи офіційно не заявляв про відмову від католицтва, а деякі факти свідчать, що він протягом усього життя залишався релігійним. І хоч його релігійні переконання не можна назвати чистим католицтвом, він вірив у божественне провидіння. Наприклад, у «Моїй боротьбі» він згадував, що, почувши новину про початок Першої світової війни, «упав на коліна й від усього серця подякував небесам, що мені випало жити в такий час»107. Але це був 1914 рік, коли Гітлеру йшов 25-й рік. Може, відтоді він переглянув ставлення до релігії?
1920 року близький соратник і майбутній заступник фюрера Рудольф Гесс так писав про 31-річного Гітлера в листі до прем’єр-міністра Баварії: «Я особисто дуже добре знаю гера Гітлера та дружу з ним. Це надзвичайно чесна, сповнена доброти й набожна людина, добрий католик»108. Певна річ, оскільки Гесс дав такого грубого маху з «чесністю» й «добротою», то може бути, що з «добрим католиком» він теж помилився. Важко уявити Гітлера «добрим» хоч у чомусь. Це нагадує мені про один із найсміхотворніших доказів, який я будь-коли чув, про те, що Гітлер не вірив у Бога. Якщо узагальнювати цей аргумент із різних джерел, його логіка приблизно така: Гітлер був злою людиною, а християнство вчить доброти; отже, Гітлер не міг бути християнином! У Ґерінговій ремарці про Гітлера — «лише католик може об’єднати Німеччину» — ішлося, таким чином, про людину, виховану в католицькому дусі, а не яка дотримувалася католицької віри.