Далі Стенард дорікає газеті, що в ній жодним словом не згадано про подальшу дискусію між ним і мною, у якій також узяли участь єпископ Бірмінгемський та видатний космолог сер Герман Бонді. Ця дискусія відбулася в Королівському товаристві та не задумувалася як інтелектуальний поєдинок, тому проходила значно конструктивніше. Зі свого боку, можу лише погодитися із критикою формату протистояння. Зокрема, я ніколи не беру участі в дискусіях із креаціоністами з міркувань, які виклав у «Капелані диявола»56.
Попри нелюбов до гладіаторських поєдинків, за мною якимось чином закріпилася репутація забіяки у ставленні до прибічників релігії. Навіть колеги, які погоджуються зі мною, що Бога не існує, що релігія не потрібна, аби бути моральними, і що появу релігії та моралі можна пояснити нерелігійними причинами, — навіть ці колеги звертаються до мене з легким здивуванням: чому ти настільки вороже налаштований до релігії? Чим вона так не догодила? Хіба шкода від неї настільки велика, щоб активно боротися з нею? Чому б не облишити її та зайнятися своїми справами, як ми махнули рукою на астрологію, тонкі енергії та фен-шуй? Хіба все це не одного поля ягоди?
Відразу зазначу, що ворожість, яку я та інші атеїсти час від часу висловлюємо щодо релігії, існує лише на словах. Я не пориваюся кидати на когось бомбу, відрізати голову, забивати камінням, спалювати заживо, розпинати чи скеровувати літак на хмарочос на підставі розходження в богословських поглядах. Проте мої співрозмовники зазвичай на цьому не зупиняються, кидаючи натомість приблизно таке звинувачення: «Хіба ваша ворожість не робить із вас атеїста-фундаменталіста, не менш небезпечного, ніж бузувіри з біблійного поясу?» Мушу приділити час спростуванню звинувачення в фундаменталізмі, позаяк, на превеликий жаль, його доводиться чути досить часто.
Фундаменталісти вірять у праведність своєї справи, бо пізнали істину зі священних текстів і наперед знають, що ніщо не змусить їх збочити з правильного шляху. Для них істинність священних текстів — це аксіома, а не результат критичного осмислення. У Святому Письмі міститься істина, а якщо факти з ним розходяться, то відкинути слід саме факти, а не Письмо. Натомість я як науковець вірю у щось (наприклад, в еволюцію) не тому, що прочитав про це в священній книзі, а на основі вивчення фактів. Це кардинально інший підхід. Книгам про еволюцію вірять не через те, що вони священні, а тому, що в них наведено величезну кількість емпіричних доказів, які підкріплюють один одного. У принципі, будь-який читач може спробувати самостійно перевірити ці докази. Якщо в наукову книгу закралася хиба, настане час і хтось її знайде, після чого її усунуть із подальших книг. Такі уточнення немислимі для священних текстів.
Філософи, особливо аматори-самоуки, яким бракує філософської підготовки, а також особи, які захопилися «культурним релятивізмом», у таких випадках можуть скористатися заяложеним вивертом, покликаним відвернути увагу: наукова віра в емпіричні докази — лише одна з форм фундаменталістської віри. З цим аргументом я зводив рахунки в іншій праці, тому зараз лише стисло повторю свою відповідь. Усі ми в повсякденному житті віримо в емпіричні докази, незалежно від того, яких поглядів дотримуємося, коли вдаємо з себе філософів. Якщо мене звинувачують у скоєнні вбивства й прокурор суворо запитує, чи справді перебував я в Чикаго в ніч злочину, мені не допоможе філософська відмовка: «Залежить від того, що ви маєте на увазі під “правдою”». Не спрацює й релятивістський виверт в антропологічному дусі: «Якщо я й перебував у Чикаго, то хіба в вашому західному науковому розумінні прийменника “в”. Бонґолезці зовсім по-іншому сприймають поняття “в”: щоб справді бути “в” певному місці, слід бути в статусі помазанного старійшини, наділеного правом нюхати висушену калитку цапа»115.
Якщо науковців називати фундаменталістами за їхній підхід до окреслення абстрактних ознак «істини», то тоді всі люди фундаменталісти. Я нічим не більший фундаменталіст, коли говорю, що теорія еволюції істинна, ніж коли заявляю, що Нова Зеландія лежить у Південній півкулі. Ми віримо в теорію еволюції через те, що її підтверджують емпіричні докази, але при цьому готові вмить зректися її, якщо знайдуться нові докази, які розходитимуться з нею. Жоден справжній фундаменталіст не може зробити аналогічної заяви.