Відповідь на це питання очевидна, хоча б через те, що її терпляче, аж до відрази, артикулював для нас сам бен Ладен. Річ у тім, що люди на кшталт бен Ладена справді вірять у те, про що говорять. Вони дослівно вірять в істинність Корану. Чому дев’ятнадцять добре освічених представників середнього класу відмовилися від свого життя заради можливості вбити тисячі своїх сусідів по планеті? Бо вони вірили, що після цього потраплять відразу в рай. Рідко коли поведінка людей настільки вичепно й задовільно пояснюється. Чому ж ми вагаємося і досі не приймаємо цього пояснення134?
Схожу думку, але з приводу лондонських терактів, озвучила у газеті «Herald» (Ґлазґо) за 24 липня 2005 року авторитетна журналістка Мюріел Ґрей:
На кого тільки не звалюють вину: від парочки очевидних мерзотників Джорджа Буша й Тоні Блера до мусульманських «громад», які проявили злочинну бездіяльність. Проте ще ніколи не було очевидніше, ніж зараз, що існує тільки одна сила, яку слід притягти до відповідальності. Усі ці напасті, безлад, насильство, терор і невігластво спричинені самою релігією. Смішно навіть, що цей самоочевидний факт доводиться обґрунтовувати на тлі лицемірного прикидання уряду й ЗМІ, нібито справа в чомусь іншому.
Західні політики старанно уникають слова на «Р» (релігія), натомість просторікуючи про війну проти «тероризму», наче тероризм — це якийсь містичний дух чи сила, наділена власною волею та свідомістю. Або ж розповідають, що терористів до їхніх учинків спонукає чисте «зло». Але ж ніяке не зло керує їхніми діями. Хоч і погано ми їх знаємо, але добре розуміємо, що в своїх учинках вони, як і християни, котрі вбивають лікарів із клінік переривання вагітності, керуються своїми уявленнями про справедливість, сумлінно виконуючи приписи своєї релігії. Ніякі вони не душевнохворі; вони просто релігійні ідеалісти, котрі цілком раціональні в рамках своєї системи мислення. І свої діяння вважають добрими не через те, що самі так хибно надумали; не через те, що їх полонив Сатана; а через те, що їм із колиски прищеплювали звичку цілковито й безапеляційно вірити. Сем Гарріс наводить приклад палестинського терориста-смертника, котрий провалив свою місію, а потім розповів, що вбивати ізраїльтян його спонукала «любов до мучеництва… Я не збирався ні за що мститись. Я просто хотів стати мучеником». 19 листопада 2001 року в журналі «The New Yorker» з’явилося інтерв’ю, яке провела Насра Хассан зі ще одним смертником, чий терористичний акт зірвався. Це був увічливий молодий палестинець 27-річного віку, якого в статті названо «С». В інтерв’ю настільки поетично описано принади раю, про які розповідають помірковані релігійні лідери та наставники, що хочеться навести розлогу цитату з нього:
— Чим вас приваблює мучеництво? — запитала я.
— Сила духу підносить нас угору, тоді як сила тлінних речей тягне вниз, — почав він. — Той, хто захоплюється мучеництвом, не чутливий до матеріального потягу. Наш керівник запитав: «А що, як операція зазнає невдачі?» Ми відповіли: «У будь-якому разі ми зустрінемо Пророка та його сподвижників, хай буде на це воля Аллаха». Ми купалися у відчутті того, що ось-ось опинимося в царстві вічності. Нас не терзали жодні сумніви. Ми склали обітницю перед Аллахом на Корані — після такої присяги не повинно бути вагань. Цю джихадистську присягу називають «байя ридван» за назвою райського саду, який призначений для Пророка та мучеників. Знаю, що існують багато шляхів джихаду, але цей не просто солодкий, він — найсолодший. Усі вчинки, скоєні мучениками заради Аллаха, завдають їм меншого болю, ніж укус комара!
«С» показав мені відео останнього інструктажу перед початком операції. На зернистому записі було видно його та ще двох молодих хлопців, які вели ритуальний діалог, що складався з питань і відповідей про велич мучеництва…