І навіть якщо дітей фізично не викрадають, хіба не вчиняють над ними наругу тоді, коли маркують їх як носіїв певних переконань, для розуміння яких вони ще занадто малі? Ця практика побутує і в наш час, майже ні в кого не викликаючи заперечень. Мета цього розділу — поставити її під сумнів.
У наш час під насильством священика над дитиною прийнято розуміти сексуальні домагання, тож вважаю за потрібне з самого початку уточнити тему та винести проблему сексуальних домагань за дужки обговорення. Інші оглядачі вже відзначали, що в наш час наростає хвиля істерії довкола педофілії, з’являються юрби, готові до розправ на кшталт тих, що відбувалися 1692 року під час полювання на відьом у місті Салем. У липні 2000 року газета «News of the World», яка попри гостру конкуренцію тримає марку найпаскуднішої газети в Британії, провела кампанію «викриття й шельмування», ледь не довівши накручених до межі активістів до безпосередніх нападів на педофілів. У результаті на будинок одного з педіатрів напала юрба фанатиків, які не розуміли відмінності між педіатром і педофілом136. Колективна істерія довкола педофілії досягла епідемічного масштабу, змусивши запанікувати багатьох батьків. Тому сьогоднішні Вільями Брауни, Гекльберрі Фінни, «ластівки» і «амазонки»62 позбавлені можливості вільно тинятися на вулиці, що раніше було однією з найзахопливіших розваг для дітей (коли реальна, а не уявна, небезпека стати жертвою розтління була нічим не меншою, ніж зараз).
Заради справедливості зазначу, що свою кампанію «News of the World» розпочала не на рівному місці, а після справді жахливого вбивства на сексуальному ґрунті, жертвою якого стала восьмирічна дівчинка, викрадена в Сассексі. Проте навіть у такому світлі несправедливо було звалювати весь тягар гніву на всіх педофілів, адже на нього заслуговувала лише їх незначна частина, причетна до вбивств. У всіх трьох школах-інтернатах, де я навчався, працювали вчителі, чия приязнь до малих хлопчиків виходила за межі пристойного. Така поведінка заслуговує на осуд. Але якби зараз, через п’ятдесят років, їх почали переслідувати з метою самосуду горласті активісти чи їхні юристи, ставлячи цих людей в один ряд із дітовбивцями, я б сам заступився за них навіть попри домагання, з якими колись довелося зіткнутися з боку одного з них (неприємний випадок, який, утім, не становив жодної небезпеки).
Католицькій церкві, на яку вилилася значна частка бруду, згадали і її минулі грішки. Існує багато причин, з яких я недолюблюю католицьку церкву, але ще більшу відразу в мене викликає несправедливість. Увесь час мене не полишає відчуття, що цю установу несправедливо зашельмували в справі педофілії, особливо в Ірландії та Америці. Закрадається підозра, що оливи до вогню громадського обурення підлили додаткові фактори, зокрема роздратування, яке в людей викликало лицемірство священиків, чия професійна діяльність полягає в формуванні у вірян відчуття провини за скоєні «гріхи». До цього додався гнів з приводу зловживання довірою з боку авторитетної особи, шанувати яку дитину привчають ще з колиски. Враховуючи ці додаткові джерела роздратування, ми тим паче не повинні квапитися з висновками. Не слід забувати про особливу вправність психіки у створенні фальшивих спогадів, особливо коли їх заохочують неперебірливі психотерапевти або корисливі юристи. Психологиня Елізабет Лофтес, не злякавшись недоброзичливості деяких впливових кіл, показала нам, наскільки легко людям вигадувати спогади, які, не маючи жодного підґрунтя, здаються жертві злочину не менш реальними, ніж справжні події, які вона пам’ятає137. Цей факт настільки розходиться зі здоровим глуздом, що присяжні запросто можуть повірити щирим, але хибним свідченням очевидців злочину.
В Ірландії навіть без сексуальних скандалів уже легендарною стала жорстокість Конгрегації християнських братів138, котра забезпечує освіту значній частці чоловічого населення країни. Те саме можна сказати про часто садистську жорстокість черниць, які заправляють у багатьох ірландських школах для дівчаток. Сумнозвісні «Притулки Магдалини», про які розповідається в фільмі Пітера Малена «Сестри Магдалини», продовжували свою ганебну діяльність до 1996 року. І навіть через сорок років після прощання з такими установами значно простіше отримати компенсацію за сексуальні домагання, ніж за тілесне покарання, тому й не бракує юристів, які активно вишукують клієнтів, котрі без їхнього підбурювання не стали б копирсатися в настільки далекому минулому. На всьому цьому давно забутому лапанні в ризниці заробляються непогані гроші, хоч деякі випадки настільки давні, що обвинувачений уже покинув білий світ або не здатний розповісти свою версію історії. Католицька церква по всьому світу виплатила більше одного мільярда доларів компенсації за зловживання свого духівництва139. Хочеться навіть поспівчувати їй, але потім згадуєш, звідки ці гроші беруться.