Найбільше занепокоєння викликає завершальна частина лекції Стівена Лейфілда під рубрикою «Що слід робити?», в якій він розглядає тактику, до якої можуть вдатися вчителі, котрі прагнуть викладати фундаменталістське християнство на заняттях із природознавства. Зокрема він закликає вчителів наукових дисциплін
при кожній нагоді, коли в підручнику, екзаменаційному питанні або в словах гостя школи прямо згадується чи мається на увазі еволюціоністська парадигма/теорія старої Землі (про те, що вік Землі становить мільйони або навіть мільярди років), ввічливо вказувати на можливу помилковість цієї думки. Завжди, коли з’являється можливість, ми повинні пропонувати альтернативне (і завжди краще) біблійне пояснення тих самих фактів. Ми ще розглянемо по кілька таких прикладів із фізики, хімії та біології.
Решта лекції Лейфілда — просто інструктаж, як вести пропаганду; порадник для набожних учителів біології, хімії та фізики, які прагнуть, не виходячи за межі вимог державного навчального плану, ізсередини підривати базовану на доказах наукову освіту, підміняючи її Святим Письмом.
15 квітня 2006 року Джеймс Ноґті, один із найдосвідченіших ведучих на каналі BBC, взяв інтерв’ю у сера Пітера Варді в своїй радіостудії. Розмова була присвячена розслідуванню, яке в той час вела поліція за звинуваннями, які Варді відкидав, у тому, що уряд Блера пропонував заможним особам хабарі у вигляді рицарських і перських титулів в обмін на фінансову підтримку ними відкриття «міських академій». Ноґті поцікався в Варді й щодо креаціонізму, але останній категорично заперечив заяви, нібито коледж Еманюель нав’язує дітям молодоземельний креаціонізм. Зате один із випускників коледжу, Пітер Френч, не менш категорично стверджував148: «Нас учили, що вік Землі 6000 років»68. Хто з них говорить правду? Нам достеменно не відомо, але лекція Стівена Лейфілда дуже недвозначно окреслює його бачення того, як слід викладати наукові дисципліни учням. Невже Варді не читав відвертого маніфесту Лейфілда? Невже він справді не знає поглядів свого замдириктора з науки? Пітер Варді нажив собі статки на продажі вживаних автомобілів. Ви б захотіли після такого купити машину в нього? І чи продали б ви, як Тоні Блер, цій людині школу за 10 % її вартості, взявши при цьому на себе ще й усі поточні витрати на її функціонування? Давайте будемо поблажливими до Блера та припустимо, що він не читав лекцію Лейфілда. Думаю, справ у нього зараз хоч греблю гати, тож ми забагато від нього хочемо.
Директор коледжу Мак-Квойд виступив на захист політики свого закладу, котра нібито базується на неупередженості та широті поглядів. Але його заява звучала зверхньо й самовдоволено:
Найвдаліший приклад, який можу запропонувати — моя лекція з філософії для випускного класу. З одного боку сидів Шакіл, який заявив: «Істина міститься в Корані». А Клер, сидячи з іншого боку, парирувала: «Ні, істина в Біблії». І ми почали бесіду, обговорюючи, в чому вони згодні між собою, а в чому розходяться. Зрештою, всі погодилися, що обидві сторони не можуть бути правими одночасно. Тоді я сказав: «Вибачай, Шакіл, але ти помиляєшся, істина — в Біблії». На що він відповів: «Вибачте, містере Мак-Квойд, але це ви помиляєтеся. Істина — в Корані». Далі вони пішли обідати, продовжуючи дискутувати між собою. Ось що ми переслідуємо. Ми хочемо, щоб діти розуміли, чому вони вірять у те, в що вірять, і як відстояти свою позицію149.
Яка ідилічна картина! Шакіл і Клер мирно ідуть разом на обід, енергійно доводячи та захищаючи свої несумісні переконання. Але що в цьому ідилічного? Хіба не навіває сум змальована паном Мак-Квойдом картина? На чому, зрештою, базувалися аргументи Шакіла та Клер? Які переконливі факти міг кожен із них навести, щоб дискусія була плідною і конструктивною? Вони просто по черзі заявляли, що її або його священна книга краща за іншу — ось і все. Більшого вони сказати не могли, бо більшого неможливо сказати, якщо тебе вчили, що істину слід виводити зі Святого Письма, а не з емпіричних фактів. Тобто освіти ні Клер, ні Шакіл, ні їхні однокласники не здобули. Їх школа підвела під монастир, а директор вчинив над ними наругу, але не над тілом, а над розумом.